read-books.club » Наука, Освіта » Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку 📚 - Українською

Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

185
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку" автора Колектив авторів. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 109 110 111 ... 212
Перейти на сторінку:

До компетенції мирових судів належали дрібні цивільні, кримінальні та адміністративні справи, законодавчо обмежені розміром збитків від правопорушення та/або розміром покарання. Так, мирові суди розглядали кримінальні справи, за якими покарання не могло перевищувати півтора року позбавлення волі, та цивільні справи із сумою вимог до 1 тис. крб.

В «Учреждениях судебных установлений» (УСУ) зазначалося, що мировий суд надає сторонам «не лише найближчий засіб для вирішення спорів про право у справах, які вимагають швидкого вирішення на місцях і наглядного знання місцевих обставин та відносин, але разом з тим і посередника для узгодження вимог, які надто часто тільки на своєму початку видаються протилежними». Отже, мировий суддя мав здійснювати й функції медіатора.

Мирова юстиція — це фактично санкціонована державою судова влада місцевого самоврядування. Механізм обрання мирових суддів органами місцевого самоврядування — повітовими земським зборами, на відміну від призначених згори суддів окружного суду; віковий, освітній, майновий ценз та норма обрання кожні три роки, що давало можливість перебувати на суддівській посаді лише найповажнішим представникам громади, мали забезпечити їхній моральний авторитет та високий рівень довіри до їхніх рішень.

У період Української революції за всіх владних режимів функціонувала модель мирових судів, в якій вони є елементом державної судової системи, але обираються органами місцевого самоврядування і виконують функції тимчасово. Цю модель і сьогодні окремі автори вважають оптимальною[705], адже судові органи, обрані місцевим самоврядуванням, традиційно користуються авторитетом серед місцевого населення, є незалежними та відповідальними, при цьому їхні рішення проголошуються іменем держави, а виконання цих рішень забезпечується її примусовим апаратом.

Окрім того, паралельно, принаймні формально, продовжували існувати сільські волосні та верхні волосні суди, циркуляр про скасування (припинення діяльності) яких було видано Міністерством судових справ лише 3 березня 1918 р.[706]

Відомо також про березневий проект Закону Про організацію судів Республіки по землях, який мав на меті реформу судів першої інстанції, але так і не був прийнятий.

Наприкінці правління УЦР наказом від 6 березня 1918 р.[707] були засновані військові революційні суди, з двома Вищими військовими судами — в Києві та Катеринославі, що мали керуватися Інструкцією військовому революційному суду[708]. До їхньої компетенції належали справи про найбільш суспільно небезпечні злочини — вбивства, підпали, пограбування, зґвалтування, розбійні напади, суб’єктами яких могли бути як військові, так і цивільні, особи, як громадяни УНР, так й іноземці. Виняток становили іноземні військові на території України, які підлягали судовій юрисдикції власних військових старшин.

Військовий революційний суд міг бути заснований владою губернського коменданта, який у свою чергу призначався для підтримання ладу та успішної боротьби з анархією в тих місцевостях УНР, що оголошувалися на воєнному або обложному стані. Отже, і військові революційні суди діяли як органи надзвичайної юстиції лише в умовах оголошеного воєнного або обложного стану.

Вартим уваги є намагання зберегти у військових судах засади судового процесу, зокрема принцип змагальності. Так, до участі в справі допускалися: 1) захисник за вибором підсудного або за призначенням губернського чи повітового коменданта; 2) представник звинувачення за призначенням губернського або повітового коменданта; 3) приватний обвинувач і приватний позивач. Щоправда, відсутність когось із перелічених осіб не була перешкодою для розгляду справи.

Видатки, пов’язані з розглядом судової справи, мав компенсувати засуджений, зокрема оплатити подорожні видатки членам суду, дізнавачам, свідкам; винагороду експертам, перекладачам. У разі фінансової неспроможності засудженого ці видатки теоретично мали компенсувати з державної скарбниці.

24 березня 1918 р. УЦР постановила продовжити на два роки, починаючи з 1 січня 1918 р., чинність законів від 16 грудня 1914 р. і 19 травня 1915 р. Про підвищення судових оплат та касаційних закладів по судових справах у мирових та загальних судових установах[709], які приймалися строком на один рік, а 4 липня 1915 р. подовжили чинність до 1 січня 1918 р. Розмір судових зборів складав 2 % від суми позову для майнових спорів та 30 коп. з кожного аркуша позовної заяви — для немайнових позовних вимог. Зберігся й цікавий інститут касаційних закладів.

Специфіка суспільно-політичних умов життя країни зумовлювала відсутність тісного зв’язку між центральними та місцевими органами судової влади. Це також не сприяло налагодженню судової функції на місцях. Серед іншого, представників місцевої судової влади непокоїла відсутність: 1) інструкцій та розпоряджень від національних органів центральної влади, тоді як з Петрограда вони продовжували надходити; 2) безпосередніх комунікацій представників місцевої судової влади з генеральним секретарем, а також 3) горизонтальних комунікацій — наприклад у формі з’їзду представників всіх судових інституцій, ініціювати який мав генеральний секретар[710].

Таким чином, за УЦР на законодавчому рівні було закладено основи нового судоустрою Української Народної Республіки. Втім після гетьманського перевороту багато із цих нововведень було піддано радикальній ревізії.

9.3. Судові реформи 1918 р

29 квітня 1918 р. Законами про тимчасовий державний устрій України Генеральний суд було проголошено вищою судовою інстанцією, а також «вищим охоронителем і захисником закону». Отже, за Генеральним судом було закріплено функцію конституційного нагляду, для реалізації якої за ним же залишено повноваження з оприлюднення законодавчих актів у офіційному виданні.

Всіх генеральних суддів призначав гетьман, що зводило нанівець попередньо проголошені принципи, адже залежні від гетьмана судді навряд чи стали

1 ... 109 110 111 ... 212
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"