Читати книгу - "Споріднені душі: Розірваний зв'язок, Яра Крихта"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– У тебе щетина, – зауважила Селін, скривившись, і підвелася з ліжка. – Хоча тобі пасує такий розтріпаний вигляд.
Айдас лежав, відчуваючи кожен холодний подих повітря, що просочувався крізь вікна. Він знав, що не хоче вставати. Листопад завжди був для нього важким місяцем, і з кожним роком це відчуття тільки посилювалося. Вже вкотре він подумки кляв себе за те, що не може позбутися цієї дурної звички – хворіти щороку, наче за розкладом.
Селін підійшла до каміна і докинула дрів, спостерігаючи, як вогонь густіше спалахує.
Вона озирнулася і, поглянучши на старшого брата, що так і лежав, щільно вкритий ковдрою, промовила:
– У кімнаті нормально, просто ти вирішив прикинутися жертвою холоду, – Селін повернулася до нього і сіла поруч, проводячи рукою по його холодному чолу. – Може, все-таки варто відмовитися від цієї звички хворіти в листопаді? Якби ти приділяв більше уваги своєму здоров’ю, то не валявся б тут зараз, наче вмираєш.
– Це мине. Дай мені ще пів годинки, і я спущуся поснідати.
– Домовилися, – вона всміхнулася, вийшла з кімнати.
Біль в грудях хоч і був несильним, але він не вщухав. Ні на хвилину. І Айдас, як справжній чоловік, вирішив спершу побороти це без допомоги лікаря, хоч і сьогоднішній ранок видався неймовірно важким.
Чоловік нарешті опустив босі ноги на підлогу, прошипівши крізь зуби, наче холод обпікав його.
Він більше не звертав уваги на почорнівший браслет, ігнорував його.
Коли ж він побачить, чи є той клятий браслет на руці Мії?
Навесні, коли та почне носити сукні, а не пальта?
Якщо вийде з дому. Коли-небудь. Ще.
Сумнівно…
Айдас тяжко видихнув, біль наче трішки вщух, дозволяючи дихати, і похід до лікаря знову подумки було відкладено на «колись, як стане гірше».
Їсти насправді не хотілося, чоловік проігнорував сімейний спільний сніданок, зібравшись на вулицю.
Вирішивши, що найкращі ліки від душевного і фізичного болю – хороший віскі, Айдас вийшов з дому, прямуючи до елітного бару. Зранку – та й начхати, аби родина не доводила його за сніданком до божевілля.
Він швидко йшов вузькими вулицями міста, чемно вітаючись з знайомими серед перехожих, прагнучи лиш відволіктися від своїх думок і болю. Бар, куди він прямував, був старим і добре знайомим місцем, де кожен бармен знав його смак і завжди готовий був подати саме той віскі, який йому потрібен.
Айдас увійшов у напівтемне приміщення, і запах деревини, змішаний з ароматом алкоголю, здався йому навіть приємним, майже заспокійливим. Він пройшов до барної стійки і сів на один з високих стільців.
– Ваш звичний, пане? – запитав бармен, схилившись до нього.
– Так, Бонні, – коротко відповів Айдас, дивлячись на полиці з різними пляшками. – І порцію свіжих пліток, будь ласка.
Бармен швидко налив йому віскі в кришталевий келих і подав на стійку. Айдас підняв келих і зробив перший ковток.
– Про кого конкретно хочете почути? – той виглядав таким щасливим, наче йому вже було про що розказати.
Чорт, Айдас обожнював цього хлопця.
Часом більше, ніж сестер, бо ті радше не пліткували, а одразу цькували та засуджували жертву.
– Як там Мія, наша паризька зіронька?
– Гм, от… Не знаю.
– Гм, Бонні, хлопче, ти мене дивуєш. Невже ніхто її тут не обговорював?
– Останнє, що я чув, що те єдине вікно, в якому горіло світло в її маєтку, тепер таке ж темне, як і всі інші.
– Покинула місто?
– Мабуть, – хлопець потис плечима, – чи, може, – він нахилився до чоловіка якнайближче, – чи, може, вмерла? Там.
– Ні, – чоловік фиркнув, – точно жива.
– Страшно подумати, що могло статися. Раптом впала в ванній і забила голову або вдавилась, а допомогти нікому. Боюсь такого життя.
Айдас примружився, невдоволено піднімаючи тон:
– Ти що, жартуєш зараз?
– Мабуть. Не знаю. Просто вона дійсно наче зникла кудись, після аукціону в місті її не бачили.
Ага, точно.
Аукціон.
Той клятий аромат жасмину так і застряг у мізках – наче в кущ цвітіння кинули.
Він всміхнувся своїм думкам, і Бонні одразу ж це помітив:
– Смішить думка, що вона могла померти в своєму маєтку? – хлопець склав руки на грудях.
– Ні, звісно ж… Ні. Дякую, друже, я піду.
Того ж вечора Айдас мав намір вияснити, чому в її домі більше не горить світло.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Споріднені душі: Розірваний зв'язок, Яра Крихта», після закриття браузера.