Читати книгу - "Остання справа , Ірина Айві"

Софія виглядала бездоганною.

Але чи справді це так?

Йому кортіло дізнатися, що саме знайшов Олег. І чи є хоч щось, що змусить Софію хоча б на секунду засумніватися у своїх принципах.

Дамір підійшов до вікна, запалив сигарету й випустив дим у ніч.

— Гра починається, — тихо сказав він, відчуваючи, що ця ніч змінить усе.

Ранок Дамір зустрів безсонним, але наповненим адреналіном. Усі інші справи відійшли на другий план. Йому було потрібно одне — дізнатися, що нарив Олег.

Він не став гаяти часу. Уже через годину мчав вулицями міста, ігноруючи сигнали світлофорів та нерозуміння водіїв, що не встигали ухилитися від його машини.

Олег жив у закритому котеджному містечку на іншому кінці міста. Саме тут він перебував найбільше, хоча нерухомості у нього було чимало.  Біля воріт охоронець лише кивнув, упізнавши його, і відкрив шлагбаум.

Коли Дамір під’їхав до будинку,  двері вже були відчинені. Олег стояв на порозі, заклавши руки за спину, і дивився на друга з лукавою усмішкою.

— Ну ти й поспішаєш, — кинув він. — Не терпиться?

— Веди мене до кабінету, — відрізав Дамір, виходячи з машини.

— Навіть кави не вип’єш?

— Не вип’ю.

Олег розсміявся, але жестом запросив його всередину. Вони пройшли просторий хол, повернули праворуч і зайшли в кабінет — місце, де Олег зберігав не тільки колекційні напої, а й усю інформацію, якою володів.

Дамір зачинив двері за собою й обернувся до друга:

— Тепер кажи. Що ти знайшов?

Олег усміхнувся, схрестивши руки на грудях. Його очі лукаво блищали — він явно отримував задоволення від того, що тягнув інтригу.

— Ну що, Даміре, ти точно готовий? Бо інформація в мене просто вибухова.

Дамір насупився.

— Олег, не тягни кота за хвіст. Кажи вже.

— Я, звісно, думав, що нарию щось цікаве. Але такого навіть я не очікував, — протягнув друг, сідаючи за стіл.

Дамір нетерпляче пройшовся кімнатою, стискаючи кулаки.

— Олег…

— Гаразд, гаразд, — підняв руки той у жесті капітуляції. Він потягнувся до папки, що лежала на столі, відкрив її, витягнув кілька аркушів і, не зволікаючи, простягнув їх Дамірові.

Дамір узяв документи й швидко пробіг очима по рядках. Його брови зійшлися на переніссі, а щелепа напружилася.

— Що це? — його голос звучав рівно, але в ньому читалася небезпечна напруга.

Олег хмикнув і відкинувся в кріслі.

— Це означає, що твоя ідеальна адвокатеса, яка так гордо носить свої принципи, колись була звичайною проституткою.

Тиша, що запанувала в кабінеті, здавалася оглушливою.

— Повтори, — холодно кинув Дамір, стискаючи папери в руках.

Олег хитро усміхнувся:

— Твоя бездоганна адвокатеса, пані принциповість, колись працювала в шлюбній агенції, яка насправді була прикриттям для елітного ескорту. І не просто працювала — вона була однією з найзатребуваніших дівчат. Спала з багатими чоловіками за гроші.

Дамір перевів погляд на документи, швидко пробігаючи очима написане. Там були дані про діяльність цієї агенції, виписки фінансових операцій, навіть кілька фотографій, зроблених багато років тому.

Він не міг у це повірити.

Софія Вольська. Жінка, яка завжди ставила мораль вище за все. Жінка, яка презирливо дивилася на нього, ніби він був гіршим за неї.

І вона? Проститутка?

Це не вкладалося в голові. Він глянув на Олега:

— Ти впевнений у цьому?

— Абсолютно, — кивнув друг. — Я перевірив усе. Ця агенція була не просто місцем для знайомств. Вони підбирали дівчат під запити клієнтів, організовували зустрічі, забезпечували конфіденційність. І Софія була однією з тих, хто приносив їм найбільше грошей.

Дамір стиснув зуби.

— Це не може бути правдою.

Але документи в його руках говорили інше.

— Знайти це було непросто, — задоволено сказав Олег, спостерігаючи за реакцією друга. — Софія дуже добре зачистила своє минуле. Перед вступом до університету вона змінила прізвище. Позбулася свого й взяла прізвище тітки.

Дамір стискав документи, перечитуючи кожен рядок.

— Тобто справжнє її прізвище…

— Не Вольська, — підтвердив Олег. — І якщо раніше її не могли знайти ні журналісти, ні конкуренти, то тільки тому, що вона почала нове життя, відрізавши все зайве.

Дамір кинув папери на стіл і провів рукою по обличчю.

Як таке можливо?

Жінка, яка говорила про честь і принципи. Яка з презирством дивилася на нього, коли він був із іншою жінкою у своєму офісі. Яка ніколи не бралася за справи, де хоч краплина сумніву могла впасти на її репутацію.

І ця жінка—в минулому елітна повія?

Йому було важко це усвідомити.

— Висока мораль іде об руку з лицемірством, — тихо промовив він, більше до себе, ніж до Олега.

— Отож бо, — Олег насмішкувато розвів руками. — Уявляєш, як їй буде "приємно", коли ти про це згадаєш?

Дамір не відповів. Він мовчки дивився на документи, намагаючись зібрати думки.

Якщо це правда… Це змінює все...

Дамір мовчки дивився на документи, відчуваючи, як у ньому закипає гірка усмішка. Ось воно. Ідеальна, бездоганна Софія Вольська. Жінка, яка здавалася непохитною, з принципами, вирізаними з каменю.

А насправді?

Звичайна брехня.

— Це змінює все, — тихо сказав він, підіймаючи погляд на Олега.

— Ще б пак, — друг хмикнув і схрестив руки на грудях. — І що ти тепер робитимеш?

Дамір вирівнявся, сховав папку під пахву й зітхнув:

— Спочатку? Подякую тобі. Ти зробив відмінну роботу.

— Завжди радий допомогти, — Олег усміхнувся. — А потім?

Дамір рушив до дверей.

— Потім мені терміново потрібно зустрітися з Софією.

Олег підняв брову.

— І як ти плануєш це зробити?

Дамір зупинився, повернув голову через плече, й у його очах з’явився хижий блиск.