Читати книгу - "Шлях до мрії!, MarVit"

1. Новий світанок

На околиці невеликого містечка, де кожен знав один одного, жила дівчина на ім’я Софія. Вона була надзвичайно гарною: довге, хвилясте каштанове волосся спадало на плечі, а її очі, великі та виразні, світилися теплом і глибоким сумом. Софія росла в люблячій родині – її батьки, Ірина та Андрій, були добрими людьми, які завжди прагнули дати доньці найкраще.

Але життя непередбачуване.

Одного дощового осіннього вечора, коли Софії було всього десять років, її батьки поїхали до міста у справах. Вона чекала їх удома, розглядаючи книжки, які мама привезла їй нещодавно. Проте замість радісного повернення – гучний стукіт у двері. На порозі стояли двоє поліцейських, чиї очі були повні жалю.

– Софіє, – тихо промовив один із них. – Ми… Ми маємо сказати тобі дещо важливе…

Її світ розлетівся на уламки. Автомобіль батьків занесло на слизькій дорозі. Вони не вижили.

Відтоді Софія залишилася тільки з бабусею Оленою – старшою жінкою з сивим волоссям та добрим, але твердим характером. Вона жила в невеликому будиночку на краю містечка, де завжди пахло випічкою та трав’яним чаєм. Софія довго не могла змиритися з втратою, ночами плакала, стискаючи в руках мамину хустку, але бабуся завжди була поруч.

Розділ 2. Шлях до мрії

Попри біль, Софія ніколи не забувала про свої мрії. Ще з дитинства вона захоплювалася медициною – її батько був лікарем, і вона часто слухала його розповіді про те, як важливо рятувати людські життя.

Школа стала для неї своєрідним притулком. Софія занурилася у навчання з головою. Вчителі дивувалися її старанності, а однокласники поважали за доброту та розум. Але не всі ставилися до неї добре.

– Дивіться, це ж наша сирітка, – якось прошипіла одна з дівчат у коридорі. – Вдає із себе таку розумну…

Ці слова боляче ранили, але Софія навчилася не зважати на подібні речі. Вона знала, чого хоче від життя, і була готова боротися за свою мрію.

У бабусі, хоч вона й намагалася не показувати цього, не вистачало грошей на дорогі підручники, але Софія знайшла вихід: вона проводила години в міській бібліотеці, перегортаючи старі книги, занотовуючи все найважливіше.

Одного разу вона зустріла там літнього чоловіка – професора на ім’я Петро Андрійович. Він помітив її старання й почав допомагати, приносячи їй книги з власної колекції.

– У тебе рідкісний дар, дівчинко, – казав він, віддаючи їй черговий підручник з анатомії. – Не зупиняйся.

Розділ 3. Випробування долі

Життя Софії не було легким. Бабуся почала хворіти, і дівчині довелося брати на себе більше відповідальності. Вона не лише вчилася, а й підробляла після уроків у маленькому кафе, щоб допомогти оплачувати ліки.

Саме тоді вона вперше зіткнулася зі справжнім болем і страхом: одного вечора бабуся втратила свідомість. Софія, не вагаючись, викликала швидку й залишалася біля неї, поки лікарі не сказали, що небезпека минула. Того вечора вона ще сильніше утвердилася у своєму бажанні стати лікарем – вона не хотіла більше відчувати це безсилля перед хворобою та смертю.

Але попереду на неї чекали ще більші випробування…