Читати книгу - "12 місяців , Ірина Айві"

                            ДОРОГІ МОЇ ЧИТАЧКИ!

Рада вітати вас у новій історії. Для мене вона особлива й інтригуюча. Кохання та ненависть одвічна тема усіх авторів й читачів сподіваюся теж! Ці два почуття завжди йдуть рука об руку, даруючи цілу купу бурхливих емоцій. А от, що переможе у цій історії, дізнаємось, коли пройдемо її разом до кінця. Сподіваюся, що буде цікаво та гаряче. Місцями можна буде навіть заплакати. Історія не проста, але доволі інтригуюча.  Ваша активність -- моє натхнення. Тож вперед ...

Також не забувайте про коментарі та зірочки для автора, звісно якщо вважаєте, що вони заслужені. Саме вони є найбільшим стимулом для активної  творчості.💗💗💗

Чорновий варіант, книга потребує редагування.

 З повагою ваша Ірина Айві.

Розділ 1

   Сучасний ліфт столичної висотки повз наче черепаха. Чи може мені лише так здавалося?   Я стояла опираючись плечем до стіни, міцно притиснувши папку до грудей.

Дивно, як  на кількох листочках паперу може вміститися людське життя. Життя моєї мами, яке зараз висить на одній тонесенькій волосині. Якщо мені ще й тут відмовлять, тоді зовсім не знаю, що робити, кого благати про допомогу, до кого звертатися. Руки самі опускаються, але мій впертий характер не дає можливості здатися. 

Єдине, що тримає маму на цьому світі це -- ліки, які з кожним днем стають все  менш ефективними. Зараз лише від мене залежить житиме вона чи помре. Тому що усі до кого звертався тато по допомогу відмовили йому. 

 Життя не схоже на казку з веселковими барвами.  От моєму життю притаманний лише чорний та сірий колір. 

Добра фея не врятує найдорожчу для мене людину й не знайде такі потрібні мені зараз гроші. На казкового чарівника теж сподіватися не варто. Ніхто не допоможе, надіятися варто лише на себе. Йти й благати про допомогу, кожного у кого є великі гроші. Можливо у когось знайдеться ще й співчуття та благородство.

Нарешті сигнал сповістив, що я прибула до свого місця призначення, а саме -- офіс пана Захарова.

 Поправивши свою синеньку спідницю плісе, блузку блідо рожевого кольору, відкинувши назад волосся,  розправила  плечі й підійшла до секретаря на рецепції.

Нею виявилася ефектна білявка в облягаючій міні спідничці й білій блузці з  трьома розстебнутими до низу  ґудзиками.  Ну і дрескод у цій фірмі. Та попри свій вигляд дівчина доволі привітно запитала, хто я і за чим прийшла. 

 Коли я їй розповіла суть справи, навіть провела до кабінету пана Захарова, який просто вражав дорогим та багатим інтер'єром. Значить от, як працюється багатіям майже під самим небом. 

-- Марку Вікторовичу, ця дівчина до вас. Їй назначено, -- прощебетала ця пташка, не забувши вдало повертіти перед директором пухкеньким хвостиком.

Справжня пава! Такі завжди привертають увагу чоловіків. Та й самі чоловіки завжди полюбляють красиву упаковку. Внутрішній світ їх мало цікавить. Зараз актуальний розмір грудей і красиві, стрункі ноги.

-- Дякую Поліно, можеш повертатися до своїх справ,  -- спокійно відповів чоловік, навіть не удостоївши мене поглядом.

Він злий чи серйозний? Та коли двері за секретаркою зачинилися Захаров одразу зміряв мене досить таки не приємним поглядом і запитав:

-- Хто ви така й чого вам від мене треба? І хто вас надоумив записатися до мене на прийом?

-- Я Соня, ...  перепрошую, Софія Корецька, -- почала загикуватися, поки представилася йому. 

Я ще навіть не сказала, чому прийшла сюди, а він уже злиться. У його голосі читається напруга і невдоволення. Переді мною сидить великий бос великої фірми, а поводиться, як звичайнісінький хам.

-- І? .... -- одна його брова миттєво злетіла вгору.

У цей момент він нагадував хижого птаха готового накинутися на свою здобич. Один його вигляд свідчив про те, що я нарушила його графік, його режим дня. Ну звичайно я ж проста дівчина з вулиці. Не модель чи світська левиця, тому моя присутність дратує його.

--  Пане Захаров, я знаю, що ви займаєтесь благочинністю,  ведете різні соціальні проекти і допомагаєте тим кому потрібна  матеріальна допомога, а мені дуже потрібні гроші. Це питання життя і смерті.

-- Ви звернулися не по адресу.  Цим усім займається моя мама, але на жаль зараз її в Україні немає.  Вона у Іспанії, тому вам доведеться зачекати щонайменше два місяці. Якщо це все за чим ви прийшли, то прошу негайно покиньте  мій кабінет, -- холодно відповів цей чоловік, ніби не почув, що це питання життя і смерті.

-- У мене немає стільки часу. Гроші потрібні негайно. У цій папці усе розписано, для чого саме вони мені. Може ознайомившись ви все таки допоможете мені? --  стала жалібно просити цього Захарова. 

Ну не може людина бути байдужою до чужого горя, тим більше, коли у всіх газетах та журналах пишуть про їхній фонд допомоги. Характеризують, як доброзичливих людей, які намагаються допомагати мало не кожному.

-- Мені не цікаво, що там. Ви даремно гаєте свій та мій час. Я ж уже вам пояснив, що цим займається моя мама. Будуть ще запитання? У мене якраз  має розпочатися співбесіда, шукаю собі партнерку для інтимних стосунків, тож вихід там,  -- вказав мені на двері цей грубіян.

Чому усі багатії такі бездушні? Нащо він розповідає мені подробиці свого інтимного життя. Про пошук якоїсь партнерки. Хіба мені цікаві його ігри, коли у мене горе!? Найдорожча людина у світі помирає, а допомагати ніхто не збирається.

-- Значить не допоможете? То нащо про вас так красиво пишуть у журналах, якщо насправді ви черствий сухар, який не вміє співпереживати чужому горю? -- приречено запитала я, встаючи з крісла. 

-- Може й допоможу, ...  і поспівпереживаю, ... звісно якщо ви погодитесь укласти зі мною певну угоду, -- якось різко змінив свій тон Марк Вікторович. 

При цьому він загадково розглядав ручку Parker, яку крутив у своїй руці, а потім чомусь почав витріщатися на мої груди. Хіба так можна? Ми не знайомі навіть. Це дурний тон. А може багатіям байдуже, як вони виглядають зі сторони, особливо перед простими людьми.