Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

- Це було двадцять років тому, мамо, - Енді сказав це швидше для мене, ніж для батьків.

І знову всі погляди вивчають мене. Вони слідкують за моєю реакцією.

- Енді, ти хіба не знаєш, що в непервородних немає призначення? Очевидно, що перед нами підробка. Тільки як їй удалося вашу блискавку воскресити? - Діворсен потер задумливо підборіддя.

- Вибачте, що означає не буває призначення? – докладаю зусиль, щоб мій голос не дрижав. - Це хто такі правила встановлює?

- Ох, дитинко, це не правила, це малоприємні наслідки ігор із магією. Якщо ти маг не від народження, то призначений твій серед людей, а не серед магів, - батько сімейства встав. - Ось і добре, обід закінчено. Піду відпочивати.

- Батьку, ти в цьому певен?

Напевно, Енді зараз облило тим же холодним потоком, що й мене. Я начебто випадково відкрила в душі не той кран.

- Енді, мені вже сто дев'яносто. Я знаю, про що говорю. Все, не турбуйте мене більше. Енрі, ти зі мною? - Подає руку дружині, вона повільно піднімається, ніби роздумує.

- Дів, давай хоча б пообідаємо всі разом, якщо вже ми зібралися. Гостя може залишитись з нами.

- Та який сенс? Договору все одно кінець. Вона може бути вільна, - з цими словами старший недбало махнув у мій бік. На мить подумала, що я зараз опинюся в іншому місці, ніби мене перемістили, але цього не сталося. Не знаю, я рада чи засмучена з цього приводу.

- Батьку, будь ласка, затримайся, - вперше Діен встряв у сімейну розмову. - Вона нам подобається, і ми хочемо, щоб ви дізналися Есму краще.

Я здивувалася останніми словами, але ще більше спантеличилася через те, що Діворсен прислухався до старшого сина. Покірно зупинився, хоча я встигла помітити його важке зітхання.

- Ходімо до столу, мої любі! - Енріела спробувала розбавити навислу напругу, але це слабо їй вдалося.

За столом з досадою зрозуміла, що Енді сидітиме зі зворотного боку. Поруч зі мною Дієн, а він взагалі не вміє заспокоювати, тільки єхидничає весь вечір. Одного разу заступився, показав свою значущість, задобрив батька. Усміхається самовдоволено. Я все одно як на голках. Хочу втекти.

Дивлюся на Енді з-під опущених вій. Не знаю, про що він зараз думає. Мені не вистачає його підтримки. Я хочу, щоб він мене забрав кудись далеко, щоб ми залишилися вдвох. Але зараз я ніби сама за себе. І думки доповнились новими сумнівами. А якщо у мене немає призначеного? Якщо це все помилка? Навіщо тоді я проживаю цей дикий сценарій? І яка я тут уже за рахунком?

Під столом щось коїться. Відчуваю, як з моїх ступнів зникли туфлі. Стало набагато легше, ноги розслабилися, але мені що босоніж тепер ходити?

- Поверни назад, - шиплю на старшого брата так, щоб чув мене тільки він.

- Що повернути? - попиває з келиха щось каламутне, дивиться на мене з подивом.

- Поверни, я сказала, - не можу стримати роздратування, я навіть перестала помічати те, що відбувається по той бік столу.

Діен глянув на мене ще раз, перевів погляд на Енді.

- Що ти в неї забрав? - Запитав на повний голос.

І тут я розумію, що помилилась. Зараз би схопитися за голову чи заплющити очі, але всі присутні різко звернули на нас увагу. Енді мовчить, так само переводячи погляд з мене на Діена. Туфлі на мої ноги ще не повернулися. Ну і добре, так мені подобається більше.

- Ен, поверни, що взяв, - старший брат увімкнув командирський тон.

- Не втручайся, Ді.

У цей момент з-під моєї сукні зникли стрінги. Фарба вмить вкрила обличчя, навіть не знаю, я червона чи бліда. Хто на цей раз? Дивлюся на Енді. Він заперечливо хитнув головою і чорними очима подивився на брата. Повертаюся до Діена. Усміхається єхидно, а в руці мої трусики.

- Я думав, що він їх узяв, - звучить як виправдання. Вже всі присутні побачили мою спідню білизну.

- Хлопчики, припиніть грати за столом! - О, це вже схоже на наказний тон, але знову від матері. Батько ніби подумки відсутній.

- Мені теж подобається, як вона пахне, Ен, - Діен схилився над столом і прошепотів це братові. Я ж знаю, озвучувати думки для Енді немає потреби, він і так все читає в голові кожного, отже, каже так, щоб я почула. Присутні, щоправда, теж почули всю інтимну розмову.

- Діене, поверни, будь ласка, - кладу долоню на руку сидячого збоку від мене, посміхаюся йому мило, всім виглядом висловлюю щире прохання. Він смакує момент, тягнеться до мого вуха, я усуваюсь. Бачу злість на обличчі Енді.

- Есмо, а ти готуєш? - Енріела, мабуть, вирішила все-таки дати мені шанс. Не знаю, може почуття Енді її зворушили.

- Хіба що бутерброди. Це рахується? – несміливо посміхаюся.

- А чим ти захоплюєшся? - Ще одне питання, щоб дати мені реабілітуватися або підлити олії у вогонь.

- Та практично нічим. Я перебуваю в спільноті, яка рятує людей, це була моя робота і захоплення. А на життя заробляю написанням статей для сайтів.

- Дуже цікаво, - звучить ненатурально, але доброзичливо. - Може ти любиш тваринам допомагати?