Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

І розв’язок цієї проблеми було знайдено: достатньо було прив’язати дві невеликі колоди («аутригери», або рівноважники) паралельно з корпусом по обидва боки човна десь на відстані одного метра від бортів, прикріпивши їх до корпуса за допомогою жердин, прив’язаних перпендикулярно до корпуса й до аутригерів. Якщо корпус такого човна починає перехилятися на один бік, плавучість аутригера з того боку не дає йому пірнути під воду, а отже, фактично унеможливлює перекидання човна. Можливо, саме винайдення каное з двома аутригерами було тим технологічним проривом, який дав імпульс австронезійській експансії із материкової частини Китаю.

Два надзвичайні збіги між археологічними й лінгвістичними фактами підтверджують думку про те, що народи, які занесли неолітичну культуру на Тайвань, Філіппіни й Індонезію тисячі років тому, говорили австронезійськими мовами й були предками носіїв австронезійських мов, які й досі замешкують ці острови. По-перше, обидва типи фактів недвозначно вказують на заселення Тайваню як на перший крок експансії із південнокитайського узбережжя і на колонізацію Філіппін та Індонезії з Тайваню як на другий її крок. Якби експансія рухалася із Малайського півострова до найближчого індонезійського острова Суматри, а відтак до інших індонезійських островів та кінець кінцем досягла Філіппін і Тайваню, тоді б найбільші відмінності (які б відображали найбільшу часову глибину) всередині австронезійської мовної сім’ї пролягали б між сучасними мовами Малайського півострова та Суматри, а мови Тайваню та Філіппін розділилися б недавно і лише в межах однієї підсім’ї. Однак найбільші відмінності ми знаходимо саме на Тайвані, а мови Малайського півострова і Суматри належать до однієї підпідпідсім’ї: це нещодавнє відгалуження західної малайсько-полінезійської підпідсім’ї, котра своєю чергою є досить недавнім відгалуженням малайсько-полінезійської підсім’ї. Ці аспекти мовних зв’язків перебувають у повній згоді з археологічними фактами, які показують, що заселення Малайського півострова відбулося недавно і радше після, аніж перед заселенням Тайваню, Філіппін та Індонезії.

Інший збіг між археологічними й мовними фактами стосується культурного багажу, яким користувалися стародавні австронезійці. Археологія дає нам наочні відомості про культуру у вигляді кераміки, кісток свиней і риби тощо. Непосвяченій людині попервах може здатися дивним, як лінгвіст, котрий вивчає лише сучасні мови, праформи яких через тогочасну відсутність письма залишаються невідомими, взагалі може дізнатися, чи австронезійці, які жили на Тайвані 6 тис. років тому, мали свиней. Розв’язати цю проблему можна, відтворивши лексику зниклих стародавніх мов (так званих прамов) шляхом порівняння лексики сучасних мов, які від цих стародавніх походять.

Скажімо, слова, які позначають вівцю, в багатьох мовах індоєвропейської мовної сім’ї, поширеної від Ірландії до Індії, дуже схожі: «авіс», «авіс», «овіс», «овеха», «овца», «оїс» та «ої» в литовській, санскриті, латині, іспанській, російській, грецькій та ірландській відповідно. (Англійське слово «sheep», ясна річ, походить від іншого кореня, але в іншому англійському слові на позначення цієї тварини зберігся первісний корінь: «ewe».) Порівняння змін звуків, яких зазнали різні сучасні індоєвропейські мови впродовж своєї історії, показує, що первісною формою цього слова в стародавній індоєвропейській мові, якою говорили близько 6 тис. років тому, було слово «овіс». Цю неписану прадавню мову називають праіндоєвропейською.

Вочевидь, праіндоєвропейці 6 тис. років тому тримали овець, що і підтверджують археологічні матеріали. Аналогічно можна реконструювати близько 2 тис. інших слів їхньої мови, зокрема слова, які позначають козу, коня, колесо, брата й око. Проте марно намагатися реконструювати праін- доєвропейське слово на позначення рушниці, яку називають по-різному в різних сучасних індоєвропейських мовах: «ґан» [gun] в англійській, «фюзіль» [fusil] у французькій, «ружьйо» [ружье] в російській тощо. Але в цьому немає нічого дивного: люди 6 тис. років тому не могли мати слова на позначення вогнепальної зброї, яку було винайдено лише протягом останнього тисячоліття. А оскільки не було успадковано спільного кореня зі значенням «рушниця», кожна індоєвропейська мова мусила винайти або запозичити нове слово, коли рушниці нарешті з’явилися.

Йдучи тим самим шляхом, ми можемо порівняти сучасні тайванську, фі- ліппінську, індонезійську та полінезійські мови, щоб відтворити праавстро- незійську мову, якою користувалися в прадавні часи. Мало дивного в тому, що відтворена праавстронезійська мова містила слова зі значеннями «два», «птах», «вухо» та «головна воша»: ясна річ, що праавстронезійці вміли рахувати до двох, знали птахів, мали вуха та потерпали від вошей. Цікавіше вже те, що в цій реконструйованій мові були слова на позначення свині, собаки та рису, котрі, отже, були частиною праавстронезійської культури. В реконструйованій мові також багато слів, які стосуються морського господарства, зокрема слів, які позначають каное-аутригер, вітрило, гігантську тридакну, восьминога, ставний невід та морську черепаху. Ці мовні факти, дотичні до культури праавстронезійців, хоч би коли і де вони жили, добре узгоджуються із археологічними фактами щодо народу, який займався гончарством, користувався морськими ресурсами і займався харчовим виробництвом на території Тайваню 6 тис. років тому.

За допомогою тих самих процедур можна відтворити прамалайсько-полі- незійську мову, тобто прамову, якою австронезійці говорили після виселення із Тайваню. Прамалайсько-полінезійська мова містила слова на позначення багатьох тропічних культурних рослин, як-от таро, хлібне дерево, банан, ямс і кокос, для яких неможливо реконструювати слова в праавстронезійській. Отже, лінгвістичні факти засвідчують, що після еміграції з Тайваню до ав- стронезійського рільничого асортименту додалися багато тропічних культур. Цей висновок відповідає археологічним фактам: мірою просування рільни- ків-переселенців на південь від Тайваню (котрий лежить на 23° на північ від екватора) до екваторіальних тропіків, вони дедалі більше залежали від тропічних коренеплідних і деревних культур, які вони взяли з собою і занесли в тропічну частину Океанії.

Як же ці рільники з Південного Китаю, які спершу переселилися на Тайвань і говорили австронезійськими мовами, змогли настільки суцільно замістити первісне мисливсько-збиральницьке населення Філіппін і Західної Індонезії, що від цього населення майже не лишилося генетичних і мовних слідів? Причина така сама, що й та, яка пояснює, чому європейці замістили або вигубили корінних американців упродовж двох останніх сторіч і чому південні китайці ще раніше замістили первісне населення тропічної Південно-Східної Азії: значно вища густота населення рільничих суспільств, кращі знаряддя і зброя, досконаліші човни й морехідні вміння та епідемічні хвороби, до яких рільники, на відміну від мисливців-збирачів, мали певну опірність. На азійському континенті рільники, які розмовляли австронезійськими мовами, так само змогли замістити частину колишніх мисливців-збирачів Малайського півострова, оскільки вони колонізували півострів із півдня та сходу (з індонезійських островів Суматра й Калімантан) десь у той самий час, коли рільники, які розмовляли австроазійськими мовами, колонізували півострів із півночі (з Таїланду). Інші австронезійці змогли