Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

Однак австронезійські рільники не могли проникнути глибше в Південно-Східну Азію, оскільки австроазійські і тай-кадайські рільники вже замістили там попередніх мисливців-збирачів, а австронезійські рільники не мали переваги над австроазійськими і тай-кадайськими. Хоч ми з’ясували, що носії австронезійських мов походили з узбережжя Південного Китаю, сьогодні на материковій частині Китаю австронезійські мови не вживаються, оскільки вони належали, мабуть, до сотень колишніх китайських мов, які було стерто з лиця землі в ході експансії носіїв сино-тибетських мов на південь. Із австронезійською мовною сім’єю найближче споріднені тай-ка- дайська, австроазійська і мяо-яо. Отже, попри те, що австронезійські мови в Китаї не витримали натиску китайських династій, деякі споріднені з ними мови вціліли.

Досі ми вивчали початкові стадії австронезійської експансії на віддаль 4 тис. кілометрів від узбережжя Південного Китаю через Тайвань і Філіппіни до західної та центральної Індонезії. В ході цієї експансії австронезійці зайняли всі придатні до заселення місцевості островів — від узбереж до внутрішніх територій і від низовин до верхогір’їв. До 1500 р. до н. е. ознаки їхньої присутності, зокрема кістки свиней і неорнаментована кераміка з червоним ангобом, засвідчують, що вони досягли східноіндонезійського острова Гальмагера, розташованого за менш ніж 320 кілометрів від західного краю великого гористого острова Нова Гвінея. Чи зуміли вони обжити цей острів, як раніше обжили інші великі гористі острови — Сулавесі, Калімантан, Яву та Суматру?

їм цього не вдалося, як видно із облич більшості сучасних новоґвіней- ців і як підтвердили ретельні дослідження їхніх генів. Мій друг Вівор та всі інші новогвінейські верховинці помітно відрізняються від індонезійців, філіппінців та південних китайців своєю темною шкірою, густим кучерявим волоссям і формою обличчя. Більшість низовинців внутрішніх районів та південного узбережжя Нової Гвінеї схожі на верховинців, але трішки вищі. Генетики не змогли знайти притаманних австронезійцям генетичних маркерів в зразках крові новогвінейських верховинців.

Однак складніша картина склалася серед людності північного й східного узбереж Нової Гвінеї, архіпелагу Бісмарка та Соломонових островів, що лежать на північ і схід від Нової Гвінеї. За зовнішнім виглядом вони стоять десь посередині між верховинцями на кшталт Вівора й індонезійцями на кшталт Ахмада, хоч у середньому значно ближче до Вівора. Наприклад, мій друг Са- уакарі із північного узбережжя мав хвилясте волосся, середнє між Віворови- ми густими кучерями й Ахмадовим прямим волоссям, а шкіра в нього була трішки світліша за Віворову, але значно темніша Ахмадової. В генетичному плані мешканці архіпелагу Бісмарка, Соломонових островів та північного узбережжя Нової Гвінеї десь на 15% схожі на австронезійців і на 85% — на новогвінейських верховинців. Отже, австронезійці, як видно, дісталися до новогвінейського регіону, але не змогли проникнути в глибини острова і генетично змішалися на північному узбережжі та на островах із давнішою людністю регіону.

Сучасні мови розповідають фактично ту саму історію, але додають кілька деталей. У розділі 15 йшлося, що більшість новогвінейських мов, які називаються папуаськими, не пов’язані з жодною іншою мовною сім’єю світу. Всі без винятку мови новогвінейських гір, південно-західних та південно-центральних низовин Нової Гвінеї включно з узбережжям та внутрішніх районів північної частини острова належать до папуаської мовної сім’ї. Однак австронезійські мови побутують на вузькій смузі північного й східного узбереж. Більшість мов архіпелагу Бісмарка та Соломонових островів — австронезійські: папуаськими мовами говорять лише в ізольованих анклавах на кількох островах.

Австронезійські мови, які використовуються на архіпелазі Бісмарка, Соломонових островах та північному узбережжі Нової Гвінеї, споріднені як окрема підпідпідсім’я, яка називається океанською, із підпідпідсім’єю мов, якими розмовляють на Гальмагері та західному краї Нової Гвінеї. Цей мовний зв’язок підтверджує те, чого й варто було очікувати з одного погляду на карту: що носії австронезійських мов прибули в новогвінейський регіон через Гальмагеру. Особливості австронезійських і папуаських мов та ареали їх поширення на півночі Нової Гвінеї свідчать про довгі контакти між ав- стронезійськими прибульцями та папуасомовними місцевими жителями. Як австронезійські, так і папуаські мови регіону демонструють масовий вплив одна на одну на рівні лексики і граматики, через що інколи важко з’ясувати, чи деякі мови є засадничо австронезійськими, які зазнали впливу папуаських, чи навпаки. Мандрівник, який рухається від села до села по північному узбережжю або островах, які облямовують його, потрапляє із села, в якому розмовляють австронезійською мовою, до села, в якому користуються папуаською, а потім знов до села, мешканці якого говорять австронезійською — і без жодних генетичних змін на мовних кордонах.

Усе це свідчить про те, що нащадки австронезійських прибульців і автохтонних новогвінейців вели між собою торгівлю, одружувалися й обмінювалися генами і мовами впродовж тисяч років на північному узбережжі Нової Гвінеї та прилеглих островах. Тривалі контакти успішніше сприяли поширенню австронезійських мов, ніж австронезійських генів, тож зараз більшість острів’ян архіпелагу Бісмарка і Соломонових островів розмовляють австронезійськими мовами, хоч за зовнішнім виглядом і генетичною структурою більшою мірою залишаються папуасами. Однак ні гени, ні мови австронезійців не проникли вглиб Нової Гвінеї. Отже, результат їхнього проникнення на Нову Гвінею був зовсім не такий, як у випадку Каліманта- на, Сулавесі та інших великих індонезійських островів, де їхня навала майже не залишила сліду від генів і мов усіх попередніх мешканців. Аби зрозуміти, що відбулося на Новій Гвінеї, звернімося тепер до археологічних матеріалів.

Близько 1600 р. до н. е., майже одночасно із появою на Гальмагері, впізнавані археологічні сліди австронезійської експансії — свиня, курка, собака, кераміка з червоним ангобом й тесла із заточеного каменю та мушель гігантської тридакни — з’являються в новогвінейському регіоні. Однак прибуття австронезійців у цей регіон за двома аспектами відрізняється від їх давнішої появи на Філіппінах і в Індонезії.

Перший аспект — особливий спосіб виготовлення кераміки, який містить естетичні елементи, котрі не мали жодного господарського сенсу, але дають змогу археологам відразу впізнавати ранні австронезійські стоянки. Якщо рання австронезійська кераміка з Філіппін та Індонезії здебільшого була неорнаментована, то в новогвінейському регіоні її вміло декорували геометричним орнаментом у вигляді горизонтальних стрічок. Щодо інших аспектів, то новогвінейська кераміка зберігала червоний ангоб та форми, характерні для ранньої австронезійської кераміки Індонезії. Вочевидь, ав- стронезійським поселенцям новогвінейського регіону спало на думку «татуювати» свої гончарні вироби на кшталт геометричного орнаменту, який вони вже наносили на лубковий одяг та тіла. Цей гончарний стиль називають керамікою типу Лапіта за назвою археологічної стоянки Лапіта, де його було вперше описано.

Набагато важливішою розпізнавальною ознакою ранніх австроне- зійських поселень новогвінейського регіону є їх розташування. На відміну від