Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

Некромант мовчав.

– Поцілований долею відкриє тисячолітню таємницю, – пригадав слова Хранителя Альгін. – Такий серед нас один. Точніше, одна. Це Рута. Це її медальйон став Поцілунком Долі. Без неї ніхто нічого не знайде.

– Що може бути простіше? – не відступав Герман. – Хто там із нею збирався в столицю Дітей Сутінок, Скріраніель? Чому б йому не оглушити Руту, не зняти Поцілунок Долі, і не повернутися з ним, розводячи руками, що не зміг її врятувати? Безглузда смерть: бик припечатав Руту до вівтаря. – Герман помовчав. А потім додав: – З чого ти взяв, Альге, що Хранителю потрібна Рута?

– А хто з нас відбив тебе в Маруни? Чий амулет поцілувала Рокнесгер? – сказав і прикрив рот долонею. – Але, як?..

– Ось саме, про Руту Хранитель і слова не сказав! – усі завмерли від його слів. – «Поцілований долею» – це Поклик Крові, – Герман кивнув у бік майбутнього детектива: – Ліку, ти мріяв про справжню справу? Вважай, що знайшов, розслідуй!

Лікраніель розгублено дивився на принишклих ельфів. Тіа шоковано кліпала величезними очиськами. Ши кривила губи у посмішці – цій аби скалити зуби. Кхибра розгублено переводила погляд то на нас із Геркою, то на Васю. На ельфів вона навіть не глянула. Першим схаменувся Рані.

– Що за маячня?! Що за дурні звинувачення?! Руто, Германе, що з вами сталося за одну ніч?!

Занадто рішуче. Але ж відомо, що найкращий захист – це напад.

– Ні, пане Скріраніеле, це не маячня, – безбарвним голосом сказала я. – Або потрудіться пояснити в чому річ, або ми сьогодні ж у Журбалінці у місцевих дізнаємося, як дістатися до першої станції дракон-джета, і повернемося до Ситова.

– На які мідяки?

Здрастуйте, пані кропиво! Як же ми скучили за опіками!

– Хтось згадував про гномську крамницю – позичимо гроші в них. Під відсотки, – випередила мене Кхибра. Птаха від Ойхільда все ще не було. Тролиця нервувала, хоч і намагалася бути спокійною.

– Та хто вам при здоровому глузді позичить? – реготнула Ши-Ранса і покосилася на похмурого нареченого. – Подивися на всіх нас! Брудні та смердючі після вчорашнього бойовища.

Хоч вигляд у нас усіх був той ще, але мені почали набридати шпигунські ігри ельфів. Думають тільки про себе. Тільки б їм до рук потрапила знахідка! Як же ж, вища раса! Таке враження, що на відміну від блакитної королівської крові в їхніх жилах тече мінімум золота. І Вася туди ж! Насупився як сич на ранок і щось строчить у своєму записничку.

– Заткнися! – Так! Я нарешті це сказала! Ши сторопіла від мого нахабства. – Твоя думка – остання, яку б я хотіла почути. Пане Скріраніеле, я чекаю пояснень. Відповіді: «Я не можу тобі про це сказати» і «Це не моя таємниця», не приймаю. Досить!

– Опупиріти! Я пишаюся тобою, моя смілива дівчинка! – хто б сумнівався, Шафран вставив мідячок. – Не дозволю знущатися над Рутою!

Ніхто не відреагував на випад фамільяра.

– Повернемося... – почав Скріраніель.

– Ні! – різко обірвала його я. – У вас, пане Скріраніеле, проблеми зі слухом?! Або тут і зараз, або ми з Герою йдемо геть звідси. Хто з нами? – сердито зсунувши брови, я глянула на друзів.

Друзі підійняли руки, включно з Тіа і... Грісом. Рані кинув тривожний погляд на Васю. Той, на мить відірвавшись від записів, ледве помітно кивнув. Та-а-ак, ще й цей замішаний. Прекрасно! Просто аплодую стоячи!

– Тоді, відійдемо вбік, – запропонував ельф. – Час скинути маски.

Якщо чесно, я злякалася. Маски, значить, моя правда – ельфи всю дорогу придурювалися. Але я навіть бровою не поведу! Сміливіше, Руто! І підборіддя вище!

– Намагайтеся сказати якомога коротше і зрозуміло, – холодно додала я. – У мене немає жодного бажання годинами вислуховувати виправдання, місцеві легенди і спогади. Чітко і ясно.

Рані гірко усміхнувся:

– Постараюся впоратися. Тільки Шафрана залиш тут.

– Це нечувано!.. – обурився фамільяр.

– Ти залишаєшся тут, – холодно обірвала його промову я.

Клоп зітхнув і перелетів на плече Германа. Ми відійшли вбік. Ельф накинув полог німоти.

– Запитуй, – почав він.

Ось як? Він сказав, що розповість, а тепер уникає відповіді? Жучара!

– Ні, я це вас слухаю.

– Руто, може, припиниш цей балаган! – не витримав Рані. – Ми чудово спілкувалися...

– До певного моменту, пане Скріраніеле, – твердо стояла на своєму я. – Скидайте власне маску чи маски, я не заважатиму. Отже?

– Уся в Аконіту, – сумно зітхнув ельф і похитав головою. – Твоя бабуся...

– Я попереджала, що не маю наміру вислуховувати спогади й легенди. Навіть якщо вони стосуються моїх рідних. Яким боком бабуся причетна до цієї пригоди?

Ельф підійняв очі до неба, на якому через хмари не було видно сонця. Не вистачало тільки зливи. Полетіли від одного дощу, щоб потрапити під інший!

– Я чекаю, – нагадала я про себе.

Рані витягнув з-за пазухи медальйон і відкрив його, потім зняв із себе ланцюжок і, не промовивши жодного слова, простягнув мені. Я кинула короткий байдужий погляд на медальйон і завмерла, немов уражена блискавкою. У медальйоні зберігалася камея –  з кістки майстерно вирізаний... профіль бабусі.