Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Маруна заманила тебе в пастку, – задумливо протягнув Канріка і подивився на мене. – Їй навіщось дуже потрібен Поцілунок Долі.

– Поясни, – незрозуміла я.

Його відповідь мене приголомшила:

– Якщо ти принесеш у жертву чорного ельфійського бика, то на раз плюнути перейдеш на темний бік! І толку тоді від твоєї кулінарної магії: хіба що отрута вийде першосортною. Ну і всілякі пироги з прокльонами користуватимуться популярністю у ревнивих дружин і чоловіків, спраглих відплати. Але для цього повно зілля продається. Хіба що придумаєш якісь виняткові гидоти. Та й медальйон віддаси їй сама. Беззаперечно. Богам– покровителям не суперечать.

Ши гмикнула, ельфи багатозначно переглядалися, немов подумки перемовлялися.

– Ну, спасибі тобі, Грісе, – голос Германа був спокійним і рівним. – Заради якоїсь невідомої проклятої королеви ти підставив Руту. Ти по суті розплатився нею за те, щоб смердючий труп розповів, де шукати цю бабу. – Він трохи помовчав, а потім додав: – Треба було вночі тобі пику таки набити!

На Германа було страшно дивитися: він зблід від злості, жовна ходили на вилицях, а пальці стиснулися в кулаки. Він презирливо дивився на Богріса.

– Герко, ні! – підхопився Альгін, очікуючи бійки. Але Герман не поворухнувся. Він просто стояв і спопеляв друга поглядом.

– Іди геть, Альг!.. – шепіт Германа змусив мене здригнутися. Таким я його бачила вперше.

Зібраний, рішучий, він немов щось задумав і тепер вичікував слушної нагоди, щоб втілити це в життя. Діерг і Канріка напружилися. Їхнє напруження передалося і мені.

– Германе...

– Руто, не лізь!.. – уперше підвищив на мене голос Герман.

Я відсахнулася. Не подобається мені все це. Хоч правда і на його боці.

– І ти залишиш його самого? – це вже Шафран підключився, влаштувавшись на моєму волоссі.

– Припиніть! – пролунав різкий і грізний голос Іггірії в наших головах.

Я схопилася за вуха. Відчувала себе, немов оглушена зсередини. От зараза! Що ж вона раніше своєю ментальною магією не користувалася? Вночі, наприклад, коли ці трупи на нас кидалися; коли ми з її ненаглядними ельфами ледве в пастку не потрапили під Смологорськом, коли я увійшла в моторошний некромантський транс, а темна богиня обдурила мене – де весь цей час була вона?!

Дісталося всім. Усі морщилися від болю і терли вуха, ніби це могло чимось допомогти. Лік навіть тряс головою як собака, сподіваючись витрусити голос цілительки, що оглушив усіх нас.

– Герман має рацію, – прийшовши до тями, почала я. – Богрісе, ти й пальцем не поворухнув для того, щоб урятувати мене. Бекання та мекання з приводу фамільного амулета до уваги не беру. Ти з легкістю віддав мене на поталу Маруні та цьому Буретворцю, – я відчувала, як у мені закипає гнів. Гріс, зсутулившись, сидів на землі, підтягнувши одну ногу й поклавши на неї підборіддя. Я повернулася до цілительки: – Іггіріє, я рада, що ти тільки зараз скористалася магією. Вночі, звісно ж, не могла допомогти в битві. Усіх потрібно було вимотати. Навіщо? Може, ти щось маєш спільне з тими найманцями, які намагалися вбити мене під Смологорськом? А може, це ти нацькувала Дітей Сутінок на нас із Кхиброю?!

Подруга здригнулася, мабуть згадавши банду Яарна.

– Усю дорогу щось блокувало мою магію, – голос ельфійки був тихим і похмурим. – Я не розумію що. І сама не знаю, як це вийшло, – вона розвела руками.

– Я не вірю тобі, – від відчаю і незавидності свого становища хотілося пошматувати її разом із Богрісом. – Я. Не. Вірю. Тобі. Зараз ніщо твою магію не блокує. Ти щойно це довела – вуха досі закладені.

Ельфійка могла позмагатися блідістю з крейдою. Губи тремтіли, та й виглядала вона переляканою. Де тільки поділася вчорашня гордовитість і впевненість!

– Руто, я нічого не розумію, – цілителька розгублено переводила погляд з мене на ельфів, з них на застиглого від несподіваного повороту подій Василя. – Я ледве вас знайшла в Огралліязі... У Вайге-Норі – не бачила і не чула. Як сліпе щеня тикалася свідомістю по підземеллю. Такого ніколи зі мною не було. Ніколи. Я можу припустити, що твоя правда –  темне джерело поглинало мою світлу магію, – вона трохи помовчала. – І вночі... Хтось збудував надто міцний щит, який я не змогла проломити. Повір, я сильний телепат. Я ніколи не відчувала такого безсилля і безпорадності, як у цьому поході... – Вона з надією подивилася на Діерга, але той навіть не поглянув на неї. Ельфійка знизала плечима: – Не розумію, чому це відбувається...

– Може, ти в змові з Маруною? – мені дуже хотілося докопатися до правди.

– Не мели дурниць, – розсердилася цілителька. – Будь-хто підтвердить, що я відважно билася з мерцями. Навіщо мені брехати?

– Ось і я хотів би це знати, – пильно подивився на неї Гера і став поруч зі мною. – Хто вчора наполягав на тому, що дракона треба позбутися? А Рути, теж? Ну, чому б і ні? Артефакт знайдете, вона принесе в жертву бика і відправиться в лапи до Маруни. А ви, – він обвів поглядом притихлих ельфів, – вирушите з усіма частинами нашої пригоди до Хранителя. Він вас похвалить і покаже місце. Яка різниця, кому його шукати? Наскільки я зрозумів, Буретворець не сказав, де саме розташований осередок проклятої королеви. Так, Грісе?