Читати книгу - "Учта для гайвороння"

кам’яні ребра, схожі на стовбури блідих дерев. Побачивши їх, Аерон відчув, як закалатало серце. Нагга була першою з морських драконів — наймогутнішою, що постала з вод і хвиль. Вона харчувалася кракенами та китами, у гніві топила цілі острови, але король Герей забив її, а Потоплий Бог перетворив її кістки на камінь, щоб люди не забували дивуватися мужності першого з королів. Ребра Нагги стали стовпами і сволоками його довгого дому, а щелепи — престолом. «Тисячу років і ще сім правив він тут, — пригадав Аерон. — Саме тут він узяв русалку за дружину і замислив свої війни проти Буребога. Відси він панував над скелями та сіллю, тут носив плетене з водоростей вбрання і високу світлу корону, зроблену з зубів Нагги.»

Але то було на світанку днів, коли на морі й суходолі ще стрічалися могутні люди. Палати короля Герея зігрівав живий вогонь Нагги, який він підкорив собі й примусив працювати. На стінах висіли зіткані зі срібних водоростей килими, що тішили око і звеселяли серце. Воїни короля Герея бенкетували дарунками моря за столом у подобі велетенської морської зірки, сидячи на престолах, вирізьблених з коштовних мушель. «Нема вже тієї слави, нема тієї сили.» Люди поменшали, життя їхні вкоротилися. Буребог залив водою вогонь Нагги після смерті короля Герея, престоли та килими розтягли злодії, дах та стіни зогнили і впали додолу. Навіть великий престол короля Герея з драконових ікл проковтнуло море. Лише кістки Нагги лишилися нагадувати людям залізного роду про дива минулих віків.

«Але й кісток буде досить» — подумав Аерон Грейджой.

Дев’ять широких сходинок вирубано було у верхівці кам’янистого пагорба. За ними стелилися відкриті вітрам пагорби Старого Вика, а ще далі, ген на виднокраї — суворі чорні гори. Аерон спинився там, де колись стояли двері палат, витяг корок з міха води, зробив солоний ковток і обернув обличчя до моря. «З моря ми народилися, і у море повернемося.»

Навіть тут він чув невпиний гуркіт хвиль і відчував силу бога, що ховався у глибинах. Аерон упав на коліна. «Ти послав до мене своїх людей, — молився він. — Вони облишили палати та халупи, замки та вежі, зійшлися сюди, до кісток Нагги, з кожного рибальського селища та кожної долини в горах. Даруй їм мудрість упізнати правдивого короля, коли він постане перед ними, і силу відкинути облудного.» Усю ніч поспіль молився він, бо коли бог входив у нього, Аерон Грейджой не мав потреби уві сні — так само, як не мали її хвилі на морі та риби у глибині.

Темні хмари летіли за вітром, коли перше світло пролилося на землю та води. Чорні небеса стали сірими, наче кремінь; чорне море перетворилося на сіро-зелене; чорні гори Великого Вику за затокою набули синьо-зеленої барви смерек, що росли на їхніх схилах. У світ потроху повернулися кольори, а заразом піднялися і заплескали за вітром сотні прапорів та корогв. Аерон уздрів срібних рибок Ботликів, кривавий місяць Витягів, темно-зелені дерева Косовидів. Побачив бойові роги, китів та коси… і зусібіч — великих золотих кракенів. Під прапорами заметушилися роби та дружини з солі, заходилися дмухати на жарини багать, патрати рибу на сніданок для капітанів та королів. Вранішнє світло торкнулося каменястого берега; Аерон побачив, як панство та вояцтво потроху прокидається од сну, відкидає ковдри з тюленячих шкур і вимагає свій перший ріг пива. «Пийте досхочу, — подумав він, — сьогодні нам Божу справу робити.»

Море теж хвилювалося. Здіймався вітер, зростали хвилі, водограї бризок розбивалися на коробах лодій. «Потоплий Бог прокидається» — подумав Аерон. Він чув, як божий голос наливається силою з глибин моря. «Я буду сього дня з тобою, мій сильний та вірний слуга, — проказував голос. — Не сидіти безбожникові на моєму Морекамінному Престолі.»

Саме тут, під брамою з ребер Нагги, його знайшли потопельники — випростаного та суворого, з чорним волоссям, розвіяним за вітром.

— Уже час? — запитав Рус.

Аерон кивнув головою і відповів.

— Час. Ідіть і закликайте.

Потопельники підняли кийки з плавникового дерева і почали стукотіти ними один об одний, сходячи додолу з верхівки пагорба. До них приєдналися інші; стукіт лунав берегом далі й далі, перетворюючись на страхітливий гуркіт, наче сто дерев гамселили одне одного гіллям по стовбурах. Залунали й тулумбаси: «бум-бум-бум-бум-бум, бум-бум-буум-буум-бууум». Заревів бойовий ріг, потім другий. «Га-а-а-а-а-а-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у.»

Люди покидали свої вогнища і почали стікатися до кісток палат короля Герея: веслярі, стернові, вітрильні майстри, корабельні будівничі, воїни з сокирами, рибалки з тенетами. Хтось мав у своїй службі робів-бранців, інші — дружин з солі. Деякі, надто часто бувавши у зелених землях, тримали при собі маестрів, співців, лицарів. Посполиті скупчилися великим серпом навколо підошви пагорба; ззаду них юрмилися роби, діти і жінки. Капітани та королі піднялися вище схилом. Аерон Мокрочуб побачив веселуна Сігфрі Голодріва, Андріка Несміянця, лицаря Харраса Харла. Князь Баелор Чорноплив у соболиному кожусі стояв поруч зі старійшиною Мурованців у тюленячих шкурах. Віктаріон вивищувався над усіма, за винятком хіба що Андріка. Брат не мав на собі шолома, зате вдягнув решту обладунку і кракенове корзно, що золотом сяяло на плечах. «Йому бути нашим королем. Хто з людей засумнівається, кинувши хоч погляд?»

Коли Мокрочуб здійняв кощаві руки, тулумбаси та бойові роги разом замовкли, потопельники опустили кийки, всі голоси завмерли. Залишився тільки гуркіт хвиль — шум, який не в силі спинити жодна людина.

— З моря ми народжуємося, і в море повертаємося, — почав Аерон, спершу тихо, щоб люди нашорошили вуха і дослухалися. — Буребог у гніві своєму виманив Балона з замку і скинув долу. І тепер наш король бенкетує у глибинах під хвилями, у підводних палатах Потоплого Бога.

Він здійняв очі до неба.

— Балон помер! Залізний король помер!

— Король помер! — заволали його потопельники.

— Але що мертве, те вже не помре, ба постане знов, тверде і непохитне! — нагадав жрець. — Балона більше немає. Балона — мого брата, котрий шанував старий звичай і платив залізом. Балон Безстрашний, Балон Благословенний, Балон Двічі-Вінценосний повернув нам нашу волю і нашого Бога. Балон помер… але залізний король постане знов, щоб сісти на Морекамінний Престол і правити цими островами.

— Король постане! — відповіли вірні. — Постане воістину!

— Постане. Бо мусить. — Аеронів голос загримів, наче грім. — Але хто? Кому сидіти на Балоновому престолі? Кому правити священними островами? Чи є він зараз серед нас? — Жрець