Читати книгу - "Учта для гайвороння"

Вона копнула камінець, і той ляпнувся у воду між двома лодіями.

— Тому я маю намір вигукнути ім’я мого дядька.

— Котрого дядька? — запитав він похмуро. — Ти маєш трьох.

— Чотирьох. Послухайте мене, дядьо. Я сама покладу вам на чоло вінця плавникового дерева… якщо ви погодитеся поділити правління.

— Поділити? Як це?

Дівчина верзла казна-що. «Невже вона хоче стати моєю королевою?» Раптом Віктаріон подивився на Ашу такими очима, якими ніколи не бачив раніше. Його чоловіча міць почала твердішати. «Вона Балонова дочка» — нагадав він собі. Він пам’ятав її ще дівчинкою, що жбурляла у двері маленькі топірці. А відтак рішуче схрестив руки на грудях.

— На Морекамінному Престолі є місце лише одному.

— То хай на ньому сидить мій дядьо, — відповіла Аша, — а я постою за вами, захищаючи вам спину та шепочучи у вухо. Жоден король не може правити сам. Навіть коли на Залізному Престолі сиділи дракони, їм допомагали інші. Правиці Короля. Дозвольте мені стати вашою Правицею.

Жоден король на Островах ніколи не мав Правиці, не кажучи вже про жінку-Правицю. «Керманичі та королі реготатимуть з мене за вином та пивом.»

— Навіщо тобі ставати моєю Правицею?

— Щоб покінчити з війною, перш ніж вона покінчить з нами. Ми звоювали собі все, що могли звоювати… і втратимо все так само швидко, якщо не укладемо мир. Я вже так упадала коло пані Гловер, аж далі нікуди… і вона заприсяглася, що її пан чоловік зі мною говоритиме. Якщо ми віддамо назад Жбир-у-Пущі, Торгенів Закут і Калин-Коп, каже вона, то північани віддадуть нам Зміїв Ріг і увесь Каменястий Берег. На тих землях майже ніхто не живе, а вшир та вздовж вони вдесятеро переважають усі острови, разом узяті. Обмін заручниками скріпить угоду, і обидві сторони погодяться з’єднатися у спільній справі, якщо Залізний Престол…

Віктаріон стиха реготнув.

— Ця пані Гловер шиє тебе в дурні, небого. Зміїв Ріг і Каменястий Берег вже наші. Навіщо нам щось віддавати? Зимосіч розорено і спалено, Молодий Вовк гниє у землі без голови. Ми матимемо собі всю північ, як мріяв твій вельможний батько.

— Можливо. Коли лодії навчаться плавати між деревами. Рибалка може підчепити на гачок хоч сірого кита, але той потягне його донизу на смерть, якщо не перерізати волосінь. Північ занадто велика для нас, і північан там забагато.

— Повертайся до своїх ляльок, небого. А війни та завоювання залиш воїнам. — Віктаріон показав їй свої кулаки. — Я вже маю і правицю, і лівицю. Зайва рука мені не потрібна.

— Але можуть стати у пригоді мечі й вітрила дому Харло.

— Гото Горбань запропонував мені доньку за королеву. Якщо я її візьму, то матиму собі вдосталь Харлів.

Дівчина насупилася, але заперечила:

— Дім Харло очолює князь Родрік.

— Родрік не має доньок, лише книжки. Гото буде його спадкоємцем, а я — королем. — Нарешті вимовлені вголос, ці слова пролунали твердо і правдиво. — Вороняче Око надто довго плавав за морями.

— Дехто з людей виглядає більшим на відстані, — застерегла Аша. — Погуляйте серед вогнищ та послухайте балачки, якщо насмілитеся. Там не розповідають казок ані про вашу силу, ані про мою омріяну красу. Залізняки теревенять лише про Вороняче Око: які він бачив далекі землі, яких жінок узяв силоміць, яких чоловіків повбивав, які міста сплюндрував, як спалив флот князя Тайвина при Ланіспорті…

— Лев’ячий флот спалив я! — заперечив Віктаріон. — Я власноруч кинув першого смолоскипа на їхній чільний корабель!

— Але задум належав Воронячому Окові. — Аша поклала йому руку на передпліччя. — Він же вбив і вашу дружину, хіба не так?

Балон наказав усім мовчати про ту справу, але Балона більше не було серед живих.

— Він змайстрував їй дитину в череві. І тим примусив мене вбити її власноруч. Я б убив і його, та Балон не потерпів би братовбивства у своїх палатах. Він відіслав Еурона у вигнання і наказав не повертатися…

— …поки Балон живий, еге ж?

Віктаріон подивився на свої кулаки.

— Вона наставила мені роги. Я не мав вибору.

«Якби все стало відомо, з мене б реготали люди. Як реготав Вороняче Око, коли я звинуватив його.» «Вона сама прийшла до мене, мокра та хтива, — вихвалявся він. — Схоже, наш здоровань Віктаріон не надто здоровий там, де треба!» Але хіба розповіси про таке?

— Мені шкода вас, — мовила Аша, — хоча її шкода більше. Ви не лишаєте мені вибору, крім оголосити свої права на Морекамінний Престол.

«Наставляй кишеню.»

— Твої намагання марні, зухвале дівчисько. Але чини, як знаєш.

— Знаю і вчиню, — відповіла вона і пішла геть.

Потопельник

Лише тоді, коли руки та ноги зовсім заніміли з холоду, Аерон Грейджой вибрався на берег і знову вдяг жрецьку рясу.

Перед тим він боягузливо утік від Воронячого Ока, наче й досі лишався тим слабаком, яким його знали раніше. Та коли хвилі розбилися в нього над головою, море нагадало йому, що колишня жалюгідна людина померла. «Я відродився з моря — твердим і непохитним.» Жоден смертний не міг налякати його, як не лякала ані пітьма, ані мертві кістки душі — сірі, зловісні кістки, що лишилися від його власного єства.

«Двері відчиняються, риплять іржаві завіси…»

Ряса жерця тихенько хрупала, коли він вдягав її через голову — ще негнучку після останнього прання два тижні тому. Вовна прилипла до мокрих грудей, всотала солону воду, що стікала з волосся. Він наповнив міх водою і повісив через плече.

Коли він крокував берегом, один з потопельників, що ходив у тілесній потребі, стикнувся з ним у темряві.

— Мокрочубе, — промимрив хлопець винувато.

Аерон поклав йому долоню на голову, благословив і пішов далі. Земля підіймалася під ногами — спершу потроху, потім дедалі крутіше. Коли він відчув між пальцями ніг жорстку траву, то зрозумів, що перетнув берегову смугу. Повільно він почав підніматися, дослухаючись до хвиль. «Море не знає втоми. Так само не знатиму і я.»

На верхівці пагорба з землі виростали сорок і чотири велетенські