Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

Бісові збочені вищі Імперці. В той час, як такий варіант в мене в голові навіть не виник, для неї це було найбільш можливим варіантом. Та хай там як, а з Адріаною я вирішила розібратися пізніше. Я знову перевела погляд на вампіра, після чого відпустила його горло, що одразу ж почало загоюватися.

— То от чому від тебе такий дивний запах… — прошепотів він розтираючи горло долонею та стаючи на ноги. — Що ти таке? 

— Дуже могутній некромант, — збрехала я, мабуть, в першу чергу для Адріани.

— Ха-ха-ха, як скажеш, — з недовірою промовив він. 

— Роби її вампіром, інакше ще одне зайве слово, і я тебе вб'ю, — відповіла я та підвела до його обличчя свої гострі кістляві пальці. 

— Зробити її вампіром або померти?! А нічого, що це одне й теж саме!? Я і так помру, якщо зроблю когось іншого вампіром! Це як магія крові, коли матір помирає народжуючи дитину! Не померши це можуть зробити лише нечисленні вищі вампіри, але я не знаю де їх шукати! 

— Невже немає інших варіантів? — розчаровано запитала Адріана. 

Подібна заминка наче послугувала для вампіра можливістю, і він спробував вдарити мій череп своїми кігтями, що за якусь мить з'явилися на руках. Мене трішки похитнуло, а от його кігті обламалися. Діставши уламок одного із них з очниці черепа, я поглянула на його здивоване обличчя. Схоже, він зрозумів, що мені було байдуже на його життя, і я збиралася отримати бажане, не зважаючи на ціну, яку йому доведеться заплатити. 

— Та дайте мені спокій! Я за все життя нікому нічого поганого не зробив! Живу собі тут спокійно, навіть майже не показуючись назовні. Чи ви насправді з тих, хто зараз полює на різних монстрів по Євіанні?

— Ні, ми тут справді заради її магічних сил, — промовило моє тіло та підійшло до мене і вампіра. Це вперше я і його теж контролювала. Це допоможе посилити ілюзію того, що я займалася некромантією. Все більше я вивчала свою природу.

— Це справді так, — підтвердила Адріана.

— Як ти нам сказав раніше, те ж саме скажу і я, вампіре. Мені не потрібна твоя згода, щоб ти це зробив, — сказала я.

Мій скелет вихопив есток з ременя мого тіла та завдав ним удару прямо в живіт вампіру. Здавалося, що це для нього не проблема, і варто мені лише дістати з нього клинок зброї, як та колота рана загоїться. Але як тільки я захочу…

Вампір закричав так, що здавалося, наче весь маєток зарухався від цього. 

— Адріано, тримай його руки! — закричала я їй. — Просто роби те, що я кажу!

— Т-так, — відповіла вона та прокусила собі обидві долоні. 

З ран Адріани полилася кров, що стала приймати форму схожу на батоги з тернових колючих гілок. Тими шпичаками батоги впилися в руки вампіра та зв'язали їх разом. Адріана ледь утримувала їх, але цього було достатньо. Головне, щоб він не вбив себе поки вплив мого меча мучив його голосами.

— Що ти з ним робиш?! — прокричала Адріана намагаючись пересилити крик вампіра. 

— Закрий рота та тримай його мовчки! — зірвалася я не неї. 

Далі вона слухняно мовчала, прикладаючи значних сил, щоб утримувати нашого полоненого. Та як би вона не слабшала при цьому, а її мотивація переважала все це. Вона бажала стати сильнішою за будь-яку ціну, я бачила це в ній. Вона готова вбити навіть близьких людей заради сили, і навіть не приховувала цього у своєму погляді. Це жахлива людина, так само як і Юрія. Та мабуть, майже всі маги такі ж самі, або ж це лише мені щастило знаходити таких, як Адріана чи Юрія.

Та чи мені судити? Звісно ж, що ні. 

Вампір страждав, мабуть, як ніколи у своєму житті, і поступово на його обличчі з'явилося благання про смерть. Я зупинила ефект свого естока.

— Ні. Не треба більше, благаю! — виснажено прокричав він. — Я можу віддати вам все своє багатство. Гроші це теж сила! 

— Схоже, йому ще мало, — млосно промовила я та поновила його страждання. 

— А-а-а! Бісова ти сука! — закричав він за декілька секунд. — Добре, я зроблю це, тільки досить вже! 

— Роби те, що пообіцяв, — сказала я. — Повір, ти зараз відчуваєш тільки десяту частину від того, що я можу тобі подарувати. Як саме це має відбуватися? 

— Я… маю випити її крові… к-хе-хе, — закашлявшись сказав він. — А вона моєї. Може… може я все ж зможу вижити.

— Ти можеш на це сподіватися, — сказала я, добре розуміючи, що якщо він і виживе, то я однаково не планувала залишати зайвого свідка своєї природи. 

Коли Адріана відпустила його руки, я весь час бачила, як погляд вампіра бігав зі сторони в сторону. Він шукав шанс на втечу, але страх переді мною його зупиняв, наче заморожував.

Врешті решт він прокусив собі зап'ястя та дав випити крові Адріані, яка зовсім вже жадібно почала її пити. Після чого, з невеликою паузою, щоб зібратися з силами, і сам вкусив її руку. Поки він пив її кров, з його очей йшли сльози, а сам погляд наче прив'язався до мене. З кожною секундою він все більше сумнівався у своєму рішенні, але продовжував слідувати плану.

— Що далі? — запитала Адріана, досить сильно збліднувши від втрати крові, через що багряні сліди на її обличчі здавалися ще більш виразними.