Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

— Треба, щоб тебе хтось вбив, і за якийсь час ти прокинешся, — відповів вампір. 

— Ти ж розумієш, що з тобою буде, якщо ти брешеш? — запитала я, щоб переконатися в правдивості того, що почула. Далі я додала трішки брехні, щоб прикрасити свої погрози: — Ти навіть Ліру молити будеш, аби тільки здихатися тих страждань, які я тобі дам. Ти чутимеш не просто цей голосний шепіт, що зводить з розуму. Я можу відправити тебе туди, звідки ті голоси лунають. Там ти не зможеш себе вбити, а адаптуватися не буде жодного шансу. 

— Я кажу правду, — відповів він затремтівши всім тілом. — Мене от списом пробили, коли зробили вампіром. 

— Я йому вірю, — сказала Адріана та створила у своїх руках кривавий гострий кристал, після чого приготувалася себе ним вбити. — Але якщо не спрацює, то… нехай Юрія спалить моє тіло та розвіє прах за межами цього клятого міста.

Я навіть кивнути не встигла, як Адріана завдала собі удару кристалом, що був таким схожим на кинджал, прямо в скроню, з легкістю її пробивши. Її тіло впало на підлогу та не рухалося. Кристал знову перетворився на рідку кров, і навколо її голови почала з'являтися калюжа. 

— Хто ти така? — поцікавився зі страхом в голосі вампір. — Я відчуваю, що ти не людина. 

— Напівбожество, — сказала я чітко, адже розуміла, що цю таємницю він нікому не розповість, незалежно від того, прокинеться Адріана чи ні. — Мої сили слабкі, адже я ще дещо поки не зробила, але все ж я одна з них. 

— Будь ласка, якщо я все ж переживу це перетворення, залиш мені життя. Я справді нікому нічого поганого не зробив, всі жінки, що сюди приходять, роблять це з власної волі. Я навіть їхню кров п'ю лише з їхнього дозволу.

— Якоюсь мірою тебе можна назвати доброю людиною? — запитала я та поглянула на цього чоловіка, що так жалюгідно виглядав, ледь не падаючи на коліна. 

— Так, я добрий, в мене добра душа та чиста совість.

— І найманих вбивць ти ніколи не наймав?

— Що? Як ти дізналася? — здивувався він. — Ну так, бувало таке, але з благими намірами. Я добрий, зовсім не злий.

Схоже, що це саме той вампір, про якого розповідав Деян.

— Розумієш, в чому справа, добрий вампіре, — відповіла я йому та поглянула на своє тіло, що нерухомо стояло поруч. — Ти може і добрий та чистодушний, але я жахлива істота. Я вбиваю інших, і вже не відчуваю чогось, що мала б відчувати в такі моменти. Так що я вб'ю і тебе, якщо ти виживеш після її перетворення. Скоріше за все така ж доля буде й у твого слуги.

— Ні, — взявшись за голову проскиглив він.

— Поглянь на тіло цієї дівчини, вампіре. Це її звуть Діаною, а я лише захопила колись її тіло та життя. Її батьки любили її, вони думали про неї перед своєю смертю, але увесь цей час не знали, що я загубила її життя та узурпувала його ще до її народження. Оглядаючись на таке минуле, я не помилую тебе. 

— Я… хочу жити… — безсило промовив він та все ж звалився на коліна. 

— Розумію. Колись страх смерті теж штовхав мене на різні думки та дії. Я настільки хотіла жити, що…

— К-хе-хе, — закашляла Адріана, перебивши мене. Діра в її черепі швидко заросла, а вона сама, не поспішаючи, підвелася на ноги та оглянула себе.

На вигляд вона не сильно змінилася, лише її зуби стали дещо гострішими, та все ж не сильно відрізнялися від людських. Але тепер в ній відчувалися якісь нові сили.

В той час, як на її обличчі була посмішка, на обличчі вампіра був передсмертний спокій. Він тримався за серце та наче намагався його заспокоїти, але це не врятувало його від того, що він розсипався в попіл, залишивши після себе лише скелет та одяг.

— То як воно? — запитала я та увійшла в тіло Діани, поки Адріана оглядала себе. 

— Я наче переродилася. Спершу померла, а тепер знову жива. Моє серце б'ється, а моя кров вже відновилася. Це найкращий день в моєму житті, Діано! Я відчуваю відлуння з Космосу ще сильніше! Яке ж воно могутнє…

— Зрозуміло, Адріано, тепер ти моя боржниця, — із хитрою посмішкою промовила я та взяла до рук череп вампіра, чийого імені навіть не дізналася.

Я оглянула його з усіх сторін. Сама не знаю, що хотіла побачити. Мабуть, уявила себе на його місці, адже раніше я вже стільки разів була майже на порозі смерті. Я і на цю мить була смертною, так само як і боги чи інші напівбоги. Здається, лише старість їм не загрожує, але вбити їх можна було. 

— Так, будь-який борг вартий цього, — погодилася вона.

— Треба йти звідси, і бажано не залишити за собою слідів. Той слуга…

— Хай живе, — сказала вона. — Я планую залишатися людиною, Діано, а не ставати звіром. Нехай я тепер і вампір, але все ж розум мій людський.

— Як скажеш, — відповіла я та покинула кімнату. — І Адріано, все, що стосується мене, не розповідай Юрії.

— Я ж твоя боржниця, — сказала вона зі щасливим обличчям, поки ми йшли до виходу з маєтку. — Я збережу твою таємницю, але ти маєш дещо знати, Діано. Я чула твою розмову з вампіром. Не знаю як я це змогла зробити бувши мертвою, але пам'ятаю кожне слово. 

— Бляха, — сказала я у відповідь та задумалася про все, що сталося. — Ну, тоді вже і Юрії все розповімо. Однаково немає сенсу від неї приховувати деякі мої вміння.