Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

Зайшовши до освітленої однією свічкою кімнати, ми побачили, мабуть, єдине на весь маєток, чисте приміщення. Меблі тут теж були із червоного дерева і виглядали дорогими. Та найдорожчим виглядало двоспальне ліжко, що займало значну частину кімнати. Мій погляд одразу ж перейшов на зашторене вікно, де, судячи з того, що я бачила ззовні, мав бути широкий карниз. Саме там мав би знаходитися Деян, коли спостерігав за цим чоловіком. Якщо це він, звісно ж.

Лише після цього я поглянула і на самого чоловіка, що сидів за столом та дивився на нас. Гарний, років сорока з довгим чорним волоссям та без вус і бороди. І звісно ж, блідий. Мабуть, по блідості шкіри він міг зрівнятися лише зі мною в ненайкращі часи. Його погляд був мені знайомим, адже дивився він на нас як мисливець на здобич. Але в цьому погляді також можна було розгледіти ще дещо. І звісно ж, я бачила і відчувала те, чого не бачила Адріана.

— Мене звати Адріана, я із роду Нічного Неба, — промовила вона та виконала реверанс, що я точно не зможу повторити.

— Я Діана, лицар-слуга, — промовила я та не змогла ще щось додати чи просто поклонившись. 

Він уважно розглядав нас з голови до ніг, приділяючи деяким частинам тіла особливу увагу. Я одразу ж зайвий раз пригадала за яких умов його застав тоді Деян, то ж вирішила не забувати, що есток досі зі мною. 

— І за чим ти тут, Адріано? На тобі форма Університету Магії, а я не пам'ятаю, щоб мав якісь справи з тим закладом, — промовив він та встав з-за столу.

— Я… думаю, що Ви вампір, — промовила Адріана, після чого на обличчі чоловіка з'явилася крива посмішка. — Я теж хочу ним стати, щоб отримати силу. 

— Я не розумію, про що ти говориш, дівчино, — сказав він та вказав пальцем на двері. — Якщо я живу сам у темряві, то це не значить, що я якийсь там монстр. Це образливо, щоб ти розуміла!

— Не кажіть так! Я маг крові, і відчуваю це, перебуваючи так близько з Вами, — сказала Адріана та впала на коліна. — Я віддам що завгодно за цю силу! Всі свої гроші та маєток, свободу чи навіть… Можете взяти мене прямо на цьому ліжку. Я готова на все…

Вміла Адріана принижуватись тоді, коли їй це потрібно. Вона справді була готова на все, але буде добре, якщо від мене не забажають такої ж участі. По обличчю вампіра було видно, що він вагався. Хтивість в його очах я побачила як тільки зустрілася з ним поглядом. І тепер ці очі дивилися в першу чергу на мене.

— Ні, — сказала я у відповідь на його зацікавленість мною. — Якщо треба, я просто вийду за двері, щоб не заважати вам. Але на мене можеш навіть не дивитися. 

— Від тебе дивно пахне, Діано, — сказав він облизавши губи, показуючи ікла. — Мені не потрібна ваша згода. Так, до жіночого тіла я завжди був слабким. Хочете ви цього, чи ні, а я…

— Адріано, — промовила я перебивши вампіра. — Прихилися до підлоги та навіть не відводь погляд від неї. Якщо зробиш це, я тебе вб'ю на місці. І двічі повторювати я не стану.

Обличчя Адріани я не бачила, але судячи з рухів її тіла, вона мене почула. Повільно притиснувшись до підлоги обличчям, вона завмерла наче камінь. Подібна покора здалася мені трішки дивною.

Я ж із посмішкою поглянула на вампіра та вийшла у формі скелета зі свого тіла. Воно залишилося стояти на місці наче статуя, а я різко підбігла до вампіра та схопила того за горло. Він виявився дуже швидким та сильним, але мене йому не пересилити. Я стисла його горло своїми кістяними руками так, що в того з рота пішла кров, а він сам не зміг промовити й слова. Його погляд був наляканий та розгубив всю ту хтивість.

Підтягнувши його голову до свого черепа, я прошепотіла йому слова:

— Ти зробиш її вампіром, інакше я вб'ю тебе, — сказала я, після чого той за якусь мить спробував щось сказати. 

— Діано! Що це ще таке?! — почувся крик від Адріани. — Ти чого завмерла!? Тікай хоча б ти звідси!

Адріана з переляканим обличчям дивилася на мене та вампіра, після чого схопила за руку моє нерухоме тіло, намагаючись відтягнути його назад. Та тіло Діани стояло на місці, наче усіма силами трималося за те, щоб не зрушити звідти. Я сказала бісовій Адріані не дивитися, навіть пригрозила смертю, але, вочевидь, вона не бачила, що цей чорний скелет і був моїм справжнім тілом. 

— Замри, — промовила я їй та притисла вампіра горлом до стола. — Кажи, вампіре, що треба, щоб зробити її однією з вас?

Я вирішила зосередитися на тому, щоб досягти нашої цілі. Після моїх слів і на обличчі Адріани було все менше страху та часткового розуміння. Мабуть, вона теж, як і ті бандити, подумала, що я некромант. Добре, якщо так, інакше я і справді могла її вбити.

Цей секрет я навіть Юрії не сказала. І хоча особливого сенсу його берегти, навіть від моєї любої подруги, вже не було, все ж я відчувала, що буде краще, якщо мене такою бачитимуть лише ті, що мають померти. Тут, звісно, пощастило, що маги крові не мають магічного зору, як інші. Все ж подібна інформація, отримана днями, заспокоювала.

— Вибач, Діано, — промовила вона не знаючи, на кого саме дивитися, на скелет, що говорив, чи на мовчазне тіло поруч з нею. — Коли ти сказала не дивитися, я подумала, що ти готова відплатити йому собою, якщо ти розумієш мене. Але твої ноги продовжували стояти поруч, і це змусило мене поглянути в чому справа.