Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"

— А що мені пропонуєш із тобою робити? Я не наймався бути твоїм охоронцем. Ти... лише завада. Плутатимешся під ногами в мене... і мені зовсім не в місто треба.

— А куди ти йдеш? Моїми слідами, чи не так? Як ти тут опинився? - білобрисий так спокійно і холоднокровно витер свій закривавлений меч об тіло одного з убитих.

— Не за твоїми. Випадковість вийшла.

Я схрестила руки на грудях і з явною недовірою на нього подивилася.

— Двічі. Прям доля якась, - єхидним голосом промовила я.

— Я не вірю в цю нісенітницю. І тобі не раджу.

Він розвернувся і попрямував до своїх друзів.

— Можу одного коня віддати тобі. Якщо будеш слухняною та розумною, то ось цією стежкою прямо і вийдеш у село...

— Мені в місто треба!

— А мені - ні. Тебе шукають. Мене шукають, - мій горе-рятівник спритно заліз на коня. – Я не шукаю смерті. Будь розумною дитинкою. Не ходи поблизу основних доріг. Тут кого тільки не зустрінеш. Та й... тебе шукають, не забувай, руда, про це. Прощай! Поїхали, хлопці!

І... вони всі поскакали. Так, залишили мені одного коня, але вони всі поїхали. Навіть не озирнулися. Я подивилася на стежку, на яку він вказував, а потім перевела погляд у бік, куди вони поїхали. Видихнула, розгорнула коня і попрямувала... до міста.

Я вийшла на путівець і зрозуміла, що вийшла до якогось села. Я спокійно пройшла центральною вуличкою, шукаючи... навіть не знаю, що саме. Запитала в однієї старої, чи далеко до міста, і вона відповіла, що місто зовсім близько і  йду я правильною дорогою.

Я пройшла ще трохи і помітила уважні погляди людей у мій бік. Просто... я тут не знайома. Мені б одяг новий знайти... Я й припустити не могла, що звістка про мою втечу облетить так швидко королівство. Але помітивши в однієї людини папірець, з якого він не зводив свого погляду, а потім так уважно почав розглядати мене, я зрозуміла, що треба швидше забиратися з цього місця.

Я завернула на іншу вулицю і прискорила крок, ведучи за собою коня. Озирнувшись, я помітила, що за мною йдуть два чоловіки. Прокляття! Село було невеликим і вуличок тут було лише кілька. Я швидко сіла верхи і галопом помчала з села.

— Гей, стій!

— Зупиніть її!

—  Це кінь Анро!

Тільки цього ще не вистачало! Я почула позаду себе теж стукіт копит. Озирнулася: за мною погоня! Швидко завернула знову на сусідню вулицю і закричала, але мені тут закрили рота рукою, ще й вибралися. Мій кінь поскакав уперед, а от як я опинилася на чужому було для мене загадкою. І не просто на іншому коні, я була притиснута до чоловічого, міцного тіла.

— Ще хоч раз пискнеш! Присягаюсь усіма богами, відріжу язика, - почула я гнівний рик біля самого вуха. Без зайвих слів послухалась. Ми мчали мовчки дуже довго, поки не виїхали з села, і не переконалися, що нас ніхто не переслідує.

Коли я відчула, що він послабив хватку, то прибрала зі свого обличчя руку і розвернулась до чоловіка.

— Кажеш, не переслідуєш мене? Чи дороги, що ведуть на захід та схід, з'єднуються в одній точці?

Його обличчя було перекошене від злості. Але він уміло стримував свої почуття.

— Може, я знову порушив твої плани?

— Так, порушив, - пирхнула я. - Я збиралася зробити так, щоб мене спіймали і відвели до палацу.

— Тебе там уб'ють. Так виглядає твоя помста тій людині? - гнівно блиснув очима в мене білобрисий.

— Я його тільки так зможу дістати та вбити!

— Ти про щось забула, — процідив крізь зуби він.

— Про що саме?

— Ти не вмієш справлятися зі зброєю, у тобі немає магії, ти — просто дівчисько, яке уявило себе...

— Маю магію. Я вже вбивала. І цього покидька теж вб'ю!

— І що далі? – спитав він. - За вбивство, кого б там не було – в'язниця. В кращому випадку. І що за магія в тобі така, що ти просто когось убити посміла? Може приспала на годину-другу?

— Якщо я тобі покажу, то мене точно швидко знайдусьі прийдуть за мною.

— Ти ж цього хочеш?! – пирхнув чоловік. - У тебе немає плану.

— То допоможи мені!

— Ти щойно запевняла, що в тебе все було під контролем, - дорікнув мені чоловік.

Я зітхнула і відвернулася. Так, він – має рацію. Я всього лише дівчисько, у якого тільки забрали все, чим воно дорожило, у якого забрали її життя!

— Куди ти мене везеш?

— Подалі від цих місць.

— І чому раптом така турбота про мене? Ти пішов, залишив мене, чудово знаючи, що за мною ведеться полювання, - уважно вдивилась я в обличчя білобрисого, у якого очі так і не переставали блищати.

Він ненадовго замислився, а потім відповів:

— Не знав, що новина про тебе так швидко розлетиться світом. У тому селі, куди я тебе прямував – про тебе вже теж знають. І шукають.

— Я... не можу весь час ховатися. Вони шукають мене та не заспокояться. А я... у мене забрали всіх, хто мені був дорогий. Знищили все моє життя, намагаючись просто скористатися, як... річчю у своїх брудних цілях. До того ж... - я гірко посміхнулася, - вони намагаються змінити весь світ, підкорити собі людей і викреслити з історії наших богів. Вони розв'язали війну, щоб стати самими богами та вершити долі людей. І вони дуже близькі до своєї мети.