Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"

Ми проїхали ще кілька хвилин мовчки. Нарешті він запитав:

—  І кому ти хочеш помститися?

Я подивилася в його очі і відповіла:

— Деміану Нортрону.

Білобрисий не дивився на мене. Але в його очах спалахнула така ненависть, що здавалося, в його очах просто горить вогняне полум'я, яке здатне запалити все, що буде на шляху.

— І магія в мені... Хаосу.

— З чого це раптом така впевненість у цьому? - кинув уривчасто чоловік.

— Мати подбала і передала її мені.

Ми виїхали на галявину, де на нас чекали його товариші. Він дав їм жест слідувати за ним, а один із чоловіків кинув йому плащ. Мій рятівник накинув мені його на плечі і ще й одягнув відлогу на голову.

— То куди ми їдемо, Тулає? - поправляючи одяг на собі, відчуваючи сталеву хватку навколо себе, запитала я, посміхаючись.

—  Ти помилилася, - жорстко промовив він.

— Як скажеш, братику, - з манірною посмішкою відповіла я.

Він дивився прямо перед собою, але по обличчю було видно його... роздратування та приреченість.

— Тільки сестри мені не вистачало, — почула я ледве вловимі слова.

Хоч один плюс є у цьому білобрисому: він слухається свого батька. Берегти сестру, отже, берегти, іншого не дано!