Читати книгу - "Сіра кішечка Темного володаря, Аманді Хоуп"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Добре-добре, продовжуйте, — засміявся привид, зручно вмощуючись на гілці найближчого дерева. — Я тут трохи посиджу, не звертайте уваги.
— Фіс! — вигукнули Міхаель і Віка одночасно з однаковим докором.
Вони продовжували стояти в обіймах, свердлячи гнівними поглядами помічника, що так невчасно з’явився.
— Довго ж тебе не було! — кинув Міхаель, не відпускаючи дівчину.
— Де тебе носило? — обурилася Віка, насупивши брови. — Мені так була потрібна твоя допомога там, у поселенні світлих ельфів!
— На жаль... — примара розвів руками. — Я не можу проникати у світ світлих. Вони мають захист від нежиті, — і самовдоволено усміхнувся, продемонструвавши моторошний оскал.
— Збери найкращих воїнів, — коротко наказав Міхаель, урвавши безтурботність Тіні. — Є одне діло.
— Провчимо світлих? — оживився Фіс, аж очі засвітилися.
Король у відповідь лише коротко кивнув.
— А тепер зникни, — додав Темний, помітивши, що той і не збирається йти.
— Та хіба ж я заважаю? — розтягнувся у посмішці той. — Посиджу тихенько, а ви продовжуйте…
— Розвію, — пообіцяв Міхаель спокійно, але грізно.
— Подумаєш, які сором’язливі... — буркнув Фіс і скривився.
Цього разу Темному вистачило змахнути рукою — в повітрі спалахнув синій потік магії, що полетів у бік примари. Той зойкнув і миттєво розтанув. Куля з розсипом іскор ударила в гілку дерева, обпаливши листя.
Щойно настирливий помічник зник, закохані повернулися до перерваного поцілунку.
Поцілунки ставали дедалі пристраснішими й гарячішими. Вони опустилися на м’яку траву, яка під впливом магії Темного стала теплою, як свіжоскошене сіно в літню ніч.
Зараз Віці було вже не до магії. Вона думала тільки про нього — кожним дотиком, кожним подихом. Її бабуся завжди казала: «У коханні з чоловіком треба бути чесною» — і Віка була чесною.
Вона стогнала в голос, скрикувала і кусала його за плечі, то благала, то підганяла, повністю розчиняючись у моменті.
Міхаель був на сьомому небі. Вперше в його житті поруч була дівчина, якій справді подобалося кохання. Жодної гри, жодної ролі — тільки відверта, жива пристрасть. Він раптом усвідомив, наскільки холодними й байдужими були всі попередні жінки, включно з наложницею, які, хай навіть вправно, але лише грали роль. А ця — вона була щирою, живою, справжньою. Кожен її порух зводив його з розуму.
Йому було прикро, що втратив стільки часу. Але тепер у них було ціле життя попереду.
Ніхто не говорив про кохання вголос — це було в кожному погляді, кожному дотику. Коли промовляє серце, слова зайві.
Втомлені й щасливі, вони лежали під зоряним небом. Над головами простягалася темно-синя ковдра з безліччю вогників, а десь далеко співав нічний вітер, шурхотячи кронами дерев.
Віка поклала голову на його груди, слухаючи рівномірне биття серця.
— Хто ти? — раптом запитав Міхаель. Його голос був тихим, але вона зрозуміла: він питає не про ім’я. Він хотів знати — хто вона насправді.
— Мене звати Вікторія, — відповіла просто, збираючи думки. — Пам’ятаєш, ти говорив про магію, яка здатна переміщати душі? Саме це й сталося зі мною. Мене витягли з мого світу й вмістили в це тіло. Виходить... душа справжньої принцеси тепер блукає десь у моєму світі?
Її охопив страх. Якщо це зробили один раз — можуть зробити знову.
— З тобою зв’язалися маги? — запитав Темний. Його голос був дуже серйозним, і Віка одразу відчула тривогу, що ховалась за цим питанням.
— Маги? — усміхнулася вона. — У моєму світі немає магії. Мене ніхто й не питав, чи я хочу кудись переміщуватися. Просто — одним махом витягли з рідного тіла й закинули сюди.
— Тобі було страшно? — він міцніше притис її до себе, якось інстинктивно, захисно.
— Трохи, — чесно відповіла Віка. — Спершу я подумала, що померла й потрапила в інший світ. А коли ти… коли ти помер… тоді вже страшніше нічого бути не могло.
Вона замовкла. Її знову накрила хвиля тих самих пережитих емоцій.
— Але мені пощастило, — несподівано додала дівчина. — У цьому світі мені трапився такий красень, що вже й нема за чим шкодувати.
Міхаель тихо засміявся. І його лагідний сміх зігрів Віку сильніше за будь-яку ковдру. Їй стало затишно, мов удома.
У тиші вона пригадала Жеолі — наложницю Темного. Було дивно, що та так легко зрадила його. Віка обережно порушила тему:
— Чому Жеолі так вчинила? — запитала вона, намагаючись не торкнути його болючих почуттів.
— Думаю… я її розчарував, — сумно відповів ельф. Його голос звучав глухо, мов десь із глибини. — Вона була поруч багато років. Разом зi мною переживала перемоги й поразки, бої, тривоги… А потім — так просто відмовилась.
— Через те, що ти одружився зі мною? — уточнила Віка.
— Ні. Спочатку наш шлюб мав лише політичне значення, — Міхаель замислився, зібрав думки. — Я просто… сказав їй правду.
— Яку саме правду? — Віка не розуміла, до чого він веде.
— Я сказав, що не можу більше тримати її поруч. Що вона вільна, і хай чинить, як вважає за потрібне. Що… що я її відпускаю. Але вона завжди залишиться для мене другом. І…
Він на мить замовк. Потім посміхнувся й додав:
— І що я закохався в одну людську дівчину.
— Що?! — Віка підвелася на ліктях, щоб краще бачити його обличчя. — Повтори, будь ласка, ще раз, що ти сказав!
— Кажу, закохався. В одну дуже милу, вперту, шалено цікаву дівчину, яка не може й дня прожити без пригод, — повторив він, поглядаючи на неї з ніжністю.
Віка довго дивилась на його усмішку, в очі, повні глибини й тепла, на ті зморшки в куточках, що народилися не від втоми, а від усмішок.
— Здається, я теж закохалась… — промовила вона повільно, ніби вперше сама усвідомила ці слова.
Її серце калатало шалено, але спокійно водночас. Вона перестала боротися зі своїми почуттями — і дозволила собі просто бути щасливою.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сіра кішечка Темного володаря, Аманді Хоуп», після закриття браузера.