Читати книгу - "Сіра кішечка Темного володаря, Аманді Хоуп"

Міхаель обійняв її ще міцніше. Віка зручно влаштувала голову на його грудях. Тиша між ними була солодкою — наповненою теплом і зірками, що розсипалися над ними, мов вітання з неба.

Їхню ідилію порушив знайомий шелест крилець.

— Нарешті знайшла вас! — заявила радісно Ірис, з’явившись із повітря, мов іскорка.

Побачивши розтріпаний вигляд одягу на Віці, феєчка злякано прикрила ротик долоньками:

— Ви кохались?! — вигукнула вона скривдженим тоном, надувши губки. — А я теж хотіла подивитися!

Віка з Міхаелем переглянулися… і вибухнули сміхом.

Феєчка, побачивши, як весело її друзям, не втрималась і теж заливалася дзвінким, щирим сміхом, що розсипався над лісом, немов кришталеві дзвіночки.

Мене чекають деякі справи, — став серйозним ельф і несподівано звернувся до феєчки:
— Придивися за моєю дружиною під час моєї відсутності.

Тут я доросла, а вона — дитина, — жартома обурилася Вікторія.

Безперечно! — із посмішкою погодився Темний. — Але саме в тебе талант знаходити пригоди на рівному місці.

Надійшов час повертатися до Зачарованого лісу. Ірис вирушила разом із ними.

Цього разу на кордоні темних ельфів Вікторію зустріли як королеву. Під звуки труб і барабанів слуги влаштували їй почтений стрій: хтось схиляв голову від провини за минулі помилки, інші щиро вітали щастя свого Володаря. Вікторія відчула, як змінилася атмосфера — вже не було ледачої тривоги, а навколо панував справжній тріумф.

— Це заслуга Фіса, — тихо підказав їй Темний, коли вони проходили повз високі ялиці, вкриті м’охом.

Примара за кілька днів перевернув репутацію чоловічка серед темного народу. Цей хитрун справді мав дар говорити мовою сердець.

Невдовзі вони вирушили в похід — дорогу до сусідніх земель світлих ельфів. Вікторія постійно трималася поруч із Міхаелем, відчуваючи, що попереду нові випробування. Її оберігала Ірис, котра періодично кидавалася до неї з веселими вигуками, неначе метелик, що кружляє над квітами.

У містечку світлих ельфів їх зустріли урочистим шануванням: вулиці були застелені квітковими килимами, а в повітрі витає аромат жасмину й гібіскуса. Присутні одягнені в легкі туніки пастельних тонів, на їхніх обличчях — щирі усмішки. Тепло ранкового сонця відбивалося в фенестрах білосніжного палацу.

— Фіс дійсно постарався, — знову прошепотів Темний, коли вони рушили до тронної зали.

Цього разу його суперники здаватися не збиралися. Але замість переговорів Темний узяв у руки карбований жезл і, не піднімаючи голосу, змусив стражу відступити.

— Повинно бути мирне вирішення, — прогриміло у залі його тихе, але невідворотне слово. — Я тут не за війною, а за справедливістю.

Народ світлих ельфів замовк. Присутні побачили, що в його очах — рішучість і співчуття.

- Мені знадобиться твоя допомога, — повідомив він Вікторії того ж вечора, повернувшись до неї у затишний склепінчастий коридор із масивними старовинними дверима. — Збирайся: ти поїдеш з нами.

Вікторія спочатку здивувалася, але дізнавшись, що їхній шлях лежить через людські землі, схвилювалася ще більше. Адже там її ніхто не знав, і вона могла опинитися в чужому тилу.

Подорож тривала недовго: темні ельфи за допомогою мережі порталів діставалися навіть віддалених кордонів за одиниці днів. У нічній імлі, під клекіт сов і шелест сосен, величезний караван ельфійських воїнів пройшов порталом до людського королівства.

Замок, що здіймався на пагорбі серед туманного рівчака, теж зустрів їх мовчазними гарнізонами. Вогні факелів лагідно освітили білі стіни башт, а тончайший серпанок майорів над покрівлями, ніби можливість бути поміченими визначалася лише тоді, коли потрібно.

— Фіс уже чекає, — ледь чутно повідомив Міхаель, коли вони ступили на мармурове подвір’я тронного палацу.

– Все готово! — пролунав знайомий голос примари, що виринув із тіні високих колонад.