Читати книгу - "48 законів влади"

залишився біля королеви, став важливим зв’язковим між королем і його матір’ю. За це він отримав її заступництво і зміг пережити палацовий переворот і навіть жити в достатку. Упродовж кількох наступних років королева-матір стала ще більше залежати від Рішельє, і 1622 року вона відплатила йому за відданість: завдяки заступництву її прибічників у Римі Рішельє отримав високий пост кардинала.

Перед 1623 роком у короля Луї почалися клопоти, він не міг знайти довіреного радника. Попри те що Луї був уже молодим чоловіком, а не підлітком, він залишався дитиною в душі, і державні справи були йому не до снаги. Тепер, коли Луї зійшов на трон, Марія не була регенткою й теоретично не мала влади, проте син і досі прислухався до неї, і вона йому торочила, що Рішельє — його єдиний рятівник. Спочатку Луї й чути про це не хотів, рішуче ненавидів кардинала і терпів його лише через любов до матері. Однак, перебуваючи у дворі в ізоляції й скутий власною нерішучістю, він відступився і зробив Рішельє спочатку головним радником, а згодом — прем’єр-міністром.

Тепер Рішельє більше не потребував Марії де Медічі. Він припинив відвідувати її й приділяти їй увагу, не прислухався до її думки, сперечався з нею і суперечив її бажанням. Замість цього він зосередився на королі, роблячи себе незамінним для свого нового пана. Усі попередні прем’єри, розуміючи дитинність короля, намагалися позбавити його клопотів, а меткий Рішельє поводився інакше, навмисно втягуючи його то в один амбітний проект, то в інший, як-от хрестовий похід проти гугенотів і затяжна війна з Іспанією. Розмах цих проектів лише збільшував залежність короля від владного прем’єра, єдиної людини, здатної підтримувати лад у країні. Тож у наступні 18 років Рішельє, використовуючи слабини короля, правив Францією на власний розсуд, об’єднуючи країну і перетворюючи її на європейську потугу на майбутнє.

ДРІБНИЦЯМИ НЕХТУВАТИ НЕ МОЖНА

З часом я почав шукати слабини… Це такі дрібниці, якими нехтувати не можна. Якось я вмовляв президента великого банку в Омазі. [Шахрайська] афера передбачала придбання трамвайного господарства Омаги разом із мостом через Міссісіпі. Моїми принципалами виступали нібито німці, і я мав вести переговори з Берліном. Чекаючи від них на відповідь, я запропонував банкірові на розгляд мої акції гірничодобувних компаній. Оскільки він був багатій, я вирішив робити великі ставки… Тим часом ми з банкіром грали в гольф, я бував у нього вдома, ходив до театру з ним і його дружиною. Хоча він і виявляв деяку цікавість до моїх акцій, але остаточної впевненості в нього не було. Я довів справу до того, що виникла потреба в інвестуванні 1 250 000 доларів. 900 000 мав дати я, 350 000 — банкір. Але він досі вагався.

Якось увечері я був у нього вдома на обіді; від мене трохи віяло парфумами «Квітневі фіалки» від Коті. За тих часів використання парфумів не було ознакою жіночості чоловіка. Дружині банкіра аромат сподобався. «Де ви їх дістали?» — «О, це рідкісний букет, — відповідав я, — Його спеціально для мене виготовляє французький парфумер. Вам подобається?» Дуже! — відповіла вона. Наступного дня я пошукав у своїх речах і знайшов пару порожніх слоїків. Обоє з Франції, але порожні. Я поїхав до універмагу в центрі міста й купив десять унцій «Квітневих фіалок» від Коті та перелив усе у францу­зькі слоїки, ретельно закоркував і запечатав та обгорнув тонким папером. Увечері я завітав до дому банкіра й презентував обидва слоїки його дружині. «Їх спеціально доправили мені з Кельна», — сказав я їй.

Наступного дня банкір відвідав мене в готелі. Його дружина була в захваті від парфумів. Вона казала, що у неї в житті не було прекрасніших і екзотичніших парфумів. Я не говорив банкірові, що він може придбати все тут же в Омазі. «Вона сказала, — додав банкір, — що мені просто поталанило стати компаньйоном такої людини». З цієї миті його ставлення до мене змінилося, бо він повністю довіряв думці дружини… Він віддав мені 350 000 доларів. Це, до речі, була найбільша сума, яку я одержав шахрайством.

Вайл на прізвисько Жовтий Хлопчина (1875—1976 рр.)

Тлумачення

Рішельє трактував усе як військову кампанію, і найважливішим стратегічним заходом для нього було виявлення слабин ворога і тиск на нього. Ще в промові 1615 року він говорив про пошук слабкої ланки в ланцюзі влади і виявив, що такою ланкою була королева-мати. Річ не в тім, що Марія була об’єктивно слабкою, адже вона керувала і Францією, і своїм сином. Рішельє бачив, що вона нерішуча й потребує постійної чоловічої уваги.

Він виявляв до неї любов і повагу, навіть стелився перед її фаворитом Кончині. Він знав, що настане день, коли король стане до керма держави, але також усвідомлював, що Луї дуже любить матір і завжди залишиться дитиною в стосунках із нею. Тож для впливу на Луї треба шукати не його прихильності, бо ставлення короля може за ніч перемінитися, а впливати на матір, любов до якої в нього збережеться назавжди.

Щойно Рішельє став прем’єром, він відійшов від королеви-матері й узявся за наступну слабку ланку ланцюга — короля. Луї завжди залишатиметься дитиною, яка потребуватиме старшого наставника. Тож саме на слабкості короля Рішельє вибудував власну владу і славу.

Пам’ятайте: опинившись при дворі, шукайте слабку ланку. Ситуацію часто контролює не король або королева, а хтось поза лаштунками — фаворит, чоловік або дружина, навіть надвірний блазень. Ця людина може мати більше слабин, ніж сам король, бо її влада залежить від безлічі примх, які вона не може приборкати.

І ще одне: маючи справу з безпорадними дітьми, нездатними вирішити якусь справу, грайте на їхній слабкості і спонукуйте до ризикованих дій. І тоді вони потраплять у ще більшу залежність від вас, бо вбачатимуть у вас дорослу людину, яка і з халепи витягне, і про безпеку потурбується.

Дотримання закону 2

У грудні 1925 року мешканці розкішного готелю в Палм Біч, що у Флориді, з цікавістю дивилися, як у роллс-ройсі з водієм-японцем приїхав таємничий чоловік. Протягом кількох наступних днів вони придивлялися до цього ставного чоловіка, який ходив із елегантною тростиною, цілодобово одержував телеграми і був небагатослівним. Удалося лишень довідатися, що це граф Віктор Люстіґ, який належить до однієї з найбагатших європейських родин.

Уявіть собі їхнє здивування, коли Люстіґ якось підійшов до одного з найменш іменитих пожильців готелю, пана Германа Лоллера, очільника машинобудівної компанії, і почав з ним розмову. Лоллер розбагатів нещодавно, отож для нього було дуже важливо налагодити соціальні контакти. Підлещений, він трохи перелякався, адже опинився в присутності такої непростої людини, яка чудово говорила по-англійському з легким іноземним акцентом. У наступні дні вони стали друзями.

Бесіду в основному підтримував Лоллер, який якось увечері визнав, що з бізнесом йому не щастить, а клопоти, власне, тільки починаються. У відповідь Люстіґ також зізнався новому другові, що в нього теж поважні проблеми з грішми, бо комуністи захопили маєток сім’ї і всі статки. На щастя, він знайшов вихід: «грошоробна машина». «Ви фальшивомонетник?» — прошепотів шокований Лоллер. Люстіґ заперечив і пояснив, що за допомогою таємного хімічного процесу його пристрій міг продукувати дублікати банкноти з абсолютною точністю. Покладіть до пристрою долар, і за шість годин маєте два — і обидва справжні. Далі