Читати книгу - "Жінка в пісках"

втечею від тривоги, спричиненої хронічним, тривалим напруженням, з допомогою її миттєвого вибуху... А коли так, то байдуже, як це назвати: тратою свободи чи втечею від тривоги... Проте, якщо з цього миттєвого напруження виключити перехід грошей з одних рук в інші, чи не стали б такі ігри нудними? Сам факт, що одна азартна гра створює умови для наступної, і їхній ланцюг, якби це було можливо, не обривався, то кінець кінцем азартна гра переходить у звичку, доводить, що вона, власне, коливається між метою і засобом... Тим паче не можна уявити собі шахрайства, злодійства, грабування, фальсифікації та інших типових злочинів, які б не служили для чогось засобом. Навіть люди, що начебто нехтують законом і поводяться, як їм заманеться, насправді живуть у недосконалому, позбавленому свободи світі. Виходить, чиста мета — це просто ілюзія?

Були в мене також бажання й пориви, спрямовані в зовсім інший бік. Скажімо, цілком практичний, характерний для мене намір: залякавши сторожа інститутського складу, винести потрібні мені матеріали або, виламавши двері адміністративного відділу, викрасти таблиці проведених дослідів і акти ревізії фінансових витрат. Але ці сміховинні фантазії скоріше годилися для багатосерійного дитячого телефільму, аніж для продуманого вияву невдоволення тим, що фірма надавала інституту лише номінальну незалежність. Будучи тільки засобом, вони не дали б масці можливості виконувати намічену для неї роль. Та, мабуть, варто ще раз усе передумати, коли доможуся від маски того, на що здатна тільки вона, і трохи звикну до нового життя...

Зауваження на полях. Зрозуміло, що я приготувався вести подвійне життя — в масці і зі своїм справжнім обличчям,— якщо не буде особливих перешкод.

Однак серед численних злочинів був один приклад, що обіцяв проявити виняткові можливості. Підпал. Зрозуміло, що й підпал може служити засобом накопичення свободи завдяки одержанню страховки, знищенню слідів крадіжки або здійсненню честолюбних задумів пожежника. А хіба інші, не спричинені корисливою зловмисністю, підпали не спрямовані на те, щоб повернути занедбану або забрану свободу?.. Але, здається, можуть бути й чисті підпали, які не дають ніякої матеріальної вигоди, а тільки задовольняють людську примху... коли язики полум’я лижуть стіни, звиваються навколо стовпів, а, прорвавши стелю, бурхають аж під хмари, і, зневажаючи метушливу юрбу, обертають у попіл шматок історії, який хвилину тому ще існував,— підпали без жодної домішки, що своїм жахливим руйнуванням тамують душевний голод. Звичайно, я не вважаю підпал нормальним бажанням. У народі кажуть, що в палія злий дух вселяється, і вже тому його вчинок — відхилення від норми. Та оскільки поведінка маски ніяк не обмежена загальноприйнятими приписами, то, якщо гарантується трата свободи, про її нормальність чи ненормальність нічого й питати.

...Та навіщо мені всі ці міркування, коли я не збираюся нічого підпалювати? Блукаючи завулками із спокусливими вивісками, що мало не налізали одна на одну, я уявляв собі, як раптом з-під даху або крізь щілину в стіні пробивається вогонь, але це начебто зовсім мене не захоплювало. Гадаю, і не дуже лякало. Якби ти хоч раз наділа маску, то, напевне, зрозуміла б, що стримуватися від правопорушення дуже важко. Наприклад, навіть боязлива дитина, закривши обличчя долонями, крізь пальці спокійно дивитиметься кінофільм про чудовиська. Кажуть, густо нарум’янена жінка легше піддається спокусі, ніж скромна. І не лише статевій — як показує статистика, те ж саме спостерігається у випадку магазинних злодійок. Хоч би як люди розпиналися — мовляв, ох, порядок, ох, звичаї і моральні засади! — та кінець кінцем усе це — тендітна піщана фортеця, стримувана лише тонким шаром шкіри, що називається справжнім обличчям.

...Ні, я не боявся. Тепер уже нема чого відмовлятися від безсовісності. Адже за своєю природою маска — її втілення. Хоча надягати маску, яка не сприймається як маска, не заборонено законом, але такий вчинок, як ніякий інший, нехтує засадами людського співжиття. Коротко кажучи, я можу собі уявити психологію палія, але ніколи ним не був. Проте мене трохи турбувало, що насилу знайдена єдина начебто чиста мета, на жаль, виявилася незадовільною. Та оскільки іншого підходящого плану я не мав, то мусив змиритися з цим. Краще мати хоч якийсь план, аніж ніякого. Однак я не думаю, що всі ці бажання, що вкрили мене болючими наростами, можна вважати засобом для досягнення мети. Хоч би скільки я нарікав — мовляв, мене привчили заощаджувати свободу,— моє становище було жалюгідним. В усякому разі, підпал я вирішив притримати на майбутнє...

Стривай! Дописавши до цього місця, я помітив, що навмисне чи випадково пропустив надзвичайно важливу річ. Якщо я заговорив про злочини, то, природно, мав би передусім згадати про ще одного злочинця, в якого вселяється злий дух,— розбійника. Якщо палієві дозволено бути в компанії злочинців, що мають мету в чистому вигляді, то, гадаю, несправедливо відмовляти в цьому розбійникові. Авжеж, несправедливо. Бо хоча зовні його вчинок не такий ефектний, як підпал, але своєю суттю він не поступається вбивству... Та чого це я забув про такий яскравий злочин? Ні, все було навпаки — саме його яскравість змусила мене викинути його з голови. Оскільки вже підпал мені не сподобався, то, мабуть, із самого початку я залишив поза увагою ще більш руйнівні помисли.

Екстровертний, войовничий тип обличчя... Моя маска, що вважала себе мисливцем, зачувши про «руйнівні помисли», зіщулилась і цим мимоволі видала себе. Може, я повторююсь, але, мабуть, не від боягузтва. Я заперечую боягузтво не тому, що осуджую його. Правду кажучи, заглянувши у власну душу, я не помітив ніякого зацікавлення витівками злого духа — підпалом чи розбоєм... Маску підбурювало щось схоже на струм під напругою в тисячу вольтів, ніяк не пов’язане з руйнівними помислами... обплутувало щось дивовижно липке... не можу знайти відповідного слова... Загалом щось зовсім протилежне руйнуванню.

Звичайно, було б перебільшенням стверджувати, що в глибині душі я не відчував руйнівних поривів. Не раз і не двічі я хотів зідрати шкіру з твого обличчя, щоб ти зазнала тих самих страждань, що і я, мріяв розсіяти в повітрі отруйний газ, що паралізує зорові нерви, й осліпити всіх людей на світі. Пригадую, що і в цих записках я неодноразово давав волю своїй ненависті. Та от що