Читати книгу - "Жінка в пісках"

свободи, та, може, це хибне уявлення породжене її хронічною нестачею? Ставлячи собі таку мету, вони заводять дискусії про кінець Всесвіту, перетворюються на скнар або релігійних фанатиків... Справді, навіть завтрашній план не може бути самоціллю. Спокусивши тебе, я хочу розширити сферу чинності свого паспорта, а тому цей план, мабуть, треба вважати тільки своєрідним засобом. В усякому разі, важливо, що я робитиму зараз. Зараз слід, не шкодуючи нічого, використати всі можливості маски.

Постскриптум. Звичайно, все це лише софістика, просякнута алкоголем. Освідчившись тобі в коханні, я не збираюся просити, щоб ти згодилася на мої нахабні доводи, які безсоромно виправдовують перелюбство. Я і сам ще не маю наміру нав’язувати їх самому собі. А тому готую прощальне слово до маски. Тільки от що мене трохи непокоїть: здається, начебто і в тверезому стані я вважав такі аргументи природними».

«Метою дослідження є не наслідок, а сам процес»... Так, під цими словами, наче під чимось само собою зрозумілим, підпишеться будь-який дослідник... На перший погляд, вони нібито не стосуються мого випадку, та, коли подумати, я говорив те саме. Процес дослідження — це не що інше, як трата свободи на стосунки з матерією. На противагу цьому, наслідок дослідження, виражений у здобутих цінностях, сприяє накопиченню свободи. Очевидно, суть цих слів у тому, щоб застерегти від змішування мети з засобом і від переоцінювання ролі наслідку. На мою думку, ці міркування цілком обгрунтовані й логічні, та, порівнюючи їх з раніше написаним, можу сказати, що вони нічим не відрізняються від софізмів п’яної маски. Багато чого мене не задовольняє. Напевне, я думав, що підкорив маску, а насправді не вмів дати собі з нею ради. А може, свобода схожа на сильнодіючі ліки, які в малій дозі лікують, а трохи в більшій — негайно викликають побічні ефекти? А яка твоя думка щодо цього? Якби я був змушений підкоритися масці, то викладена раніше теорія про те, що маска — в’язниця, а можливо, й ці записки — продукт неправильних уявлень. Та все ж мені й на думку не спадає, що ти погодишся з моїми міркуваннями, які виправдовують наш таємний зв’язок...

Отже, як розпорядитися цією надмірною свободою?..

Якби хтось спокійно стежив за моїм жадібним виразом обличчя, то, напевне, нахмурився б. Та, на щастя, маска була ніким, а тому зовсім не дбала про те, що про неї подумають. Яке приємне це відчуття звільнення, коли не треба ні соромитись, ні виправдовуватись! Воно занурило мене по самі вуха в музику, що ніби скипала піною.

Зауваження на полях. Так, слід особливо наголосити на поверненні до мене тієї музики. І неонова реклама, і ілюмінація, і сірувате вечірнє небо, і дівочі ніжки в тонких панчохах, і забутий провулок, і мертва кішка в урні для сміття, і розтоптаний недокурок тощо — з усього цього, наче з окремих нот, творилася суцільна мелодія. Лише завдяки тій музиці хотілося вірити, що настане час, коли здійсниться та надія...

Постскриптум. Зрозуміло, що ці «зауваження на полях» писалися раніше за «постскриптум», відразу після основного тексту. Проте зараз мені важко пригадати, де звучала та музика. Оскільки я не був певен, чи варто їх закреслювати, то вирішив залишити.

Хоча маска давала мені повне алібі й невичерпну свободу, я питав себе: хіба не гидко використовувати її для задоволення жадібності, наче той жебрак, якому в руки потрапила купа грошей? Повторилося недавно пережите. До сп’яніння від саке додалося сп’яніння від одержаної свободи, на тілі виступили горбочки бажань, і я наче став старим деревом, в наростах. Крім того, майбутню свободу можна було порівняти з колишньою, оплаченою роками життя, посадою і роботою, як свіже, криваве м’ясо із словом «м’ясо». Від самої згадки про неї слина котилася з рота. Але маска цим не вдовольнилась, а, відкрившись широко, мов паща морського чорта, заходилася жадібно вистежувати здобич.

Але, на жаль, я не знав, на яку здобич варто витрачати свободу. Мабуть, тому, що надто довго мене привчали її заощаджувати. Бажань не тільки не бракувало, а, навпаки, вони, мов нарости, обліпили все тіло, проте, хоч як це й смішно, я мусив вишукувати їх силою логіки.

Якимись особливими бажаннями я не міг похвалитися. В усякому разі, алібі я собі забезпечив, а тому мені було зовсім байдуже, якщо вони виявляться безсоромними й аморальними. Та оскільки я звільнився з-під впливу власного обличчя, то скоріше схилявся до того, щоб зневажати здоровий розум і порушувати закон. Однак у відповідь на такий намір мені на думку спали тільки підступні бандитські вчинки: шантаж, вимагання, грабунок — очевидно, до цього несамохіть спонукав пневматичний пістолет, захований у кишені. Звісно, якби я зумів щось таке вчинити, то вважав би, що здійснив подвиг. А якби мене викрили, то таємничий збіг обставин, що призвів до цього, став би першокласною газетною сенсацією. Коли б я справді мав охоту до такої затії, то, думаю, себе не стримував би. І тоді всі люди під невинними псевдомасками відчули б на собі справжню суть абстрактних людських стосунків, а я зігнав би на них накопичену в душі злість за своїх п’явок.

Не хочу здатися лицеміром, але чомусь такі пороки мені не до вподоби. Причина надзвичайно проста. По-перше, в такому випадку мені не треба було б виготовляти маску — я міг би обійтися пов’язкою з бинтів. По-друге, і шантаж, і вимагання — не стільки мета, скільки засіб роздобути гроші, щоб заплатити за свободу. До того ж вісімдесят тисяч ієн, що залишилися від відрядження, приємно зігрівали кишеню. На сьогоднішній вечір і на завтра, напевне, вистачить. А звідки дістати гроші потім — про це краще подумаю тоді, коли виникне в них потреба.

Та, власне, що таке чиста мета, не змішана із засобами? Цікаво, що майже всі правопорушення, які я тільки міг пригадати, пов’язані з незаконною передачею права власності, тобто з грішми. Візьмімо для прикладу хоча б азартні ігри, які вважаються порівняно чистою концентрацією пристрасті... психолог назвав би їх