Читати книгу - "Ще одна спроба, Олена Гриб"

Розалі Ламон не заперечувала звинувачень. Вона заявила, що в її житті є лише одна мета: якнайсильніше зачепити всемогутніх Сінів. Насамперед, звичайно ж, старого Джеділея, що ініціював розбірки між північно-східними та південними кланами Онікса-6, через які постраждало багато мирного населення.

Дім Розі підірвали, її батько загинув від випадкової кулі, мати не дочекалася черги на операцію через раптовий наплив вогнепальних поранень, тітку та кузину збили під час нелегальних перегонів – популярного заходу, негласно схваленого Сінами. Розі відмовили в кредиті на навчання, успадковану земельну ділянку забрав банк за борги, коханий чоловік повідомив про розрив стосунків коротким текстовим повідомленням, ще й ніби на зло влаштувався на роботу в адвокатську фірму, яка обслуговує Джеділея Сіна та його посіпак.

Це стало останньою краплею. Розі вважала своє життя пропащим і не хотіла нічого, крім помсти, але підібратися до Старого Сіна вона не могла, як не намагалася. Він цікавився грошима, а не молодими дівчатами, і був завжди насторожі.

Розі змінила ціль. Джеділей Сін цінував дві речі: владу та сина. З владою Розі не могла нічого вдіяти, а ось позбавити ворога сина здавалося простим завданням.

Молодий Сін поки не в «бізнесі», веде безтурботне життя студента… Старий за нього навіть не хвилюється: знає, що ніхто не посміє й торкнутися вилупка! У цьому секторі Галактики про жорстокість Джеділея легенди складають. Він не залишить від кривдника ні атома, і сім'ю його не пожаліє, це було доведено неодноразово.

Але у Розі нікого не залишилося. Вона самотня, відчайдушна і нещадна. І, незважаючи на ретельну підготовку, вона провалила першу та єдину спробу.

Те поріддя диявола вижило і, жодних сумнівів, подбає про свою безпеку. Найближчими роками до нього не підступитися!

Чекати чергового зручного моменту Розі не могла, бо гроші в неї закінчилися ще вчора, та й поліція розшукувала викрадений флаєр.

Новий план? Легко!

Захопити подружку Молодого Сіна і або виміняти його на неї (раптом він ідіот?), або отримати гроші та готуватися до довгого очікування. Не вічно ж Сіни будуть насторожі?

Не спрацювало. Втім, Розі зауважила, що її плани взагалі не часто спрацьовують.

– Зате три роки мені не треба буде думати про їжу, роботу і дах над головою, – сказала вона в суді. – Впевнена, за цей час про мене забудуть. А я пам'ятаю все і про всіх. Сюрприз гарантую.

Гарантувала вона лише перегляд своєї справи і додаткові звинувачення, тому що закон не оцінив ні відвертість, ні передісторію.

***

– Розстаємось? – запитала Міра, нервово чухаючи Шустрика за вухом. Слухання справи Розалі Ламон затяглися на пів року, за які кей-кіт відчутно потовщав, та сьогодні суддя нарешті поставив крапку. – Саме час.

– На практику мене відправляють на Нтарі-Дато, – лукаво промовив Астін. – Три роки.

Вечірнє сонце Аріадни сідало у хмари, але все ще намагалося змагатися з електричним освітленням особняка, де Астін почувався і в безпеці, і в комфорті, а Міра – не в своїй тарілці. Вона не любила хороми. В них дуже швидко забувалося, яким є реальний світ десь там, за надійними стінами.

– І мене. Це ти влаштував? Ми ж домовлялися!

– Три роки, – нагадав Астін. – Хіба цього мало? Люди цінують кожну хвилину разом, а в нас є цілих три роки.

– Я не хочу зав'язнути у твоїх сімейних справах. – Хоч у чомусь Міра не сумнівалася ні на мить. – Я не передумаю.

– Отже, розстаємося, – прозвучало легковажно.

Астін знав, що це просто слова, і навіть не намагався приховати свій блеф.

– Ну… Три роки – як пів життя. – обережно позадкувала Міра. – Хтозна, що станеться за цей час? Який сенс перестраховуватись, якщо завтра мені на голову може впасти метеорит? І на Нтарі-Дато багато небезпек… Через пів року розпочнеться сезон шипоголових білок, ми потрапимо у самий розпал! У аборигенів глюкне генетична пам'ять і масово регенеруватимуть тримули, уявляєш? Місяці бійні! Хто тебе врятує, якщо мене не буде поряд?

– Білки – це аргумент, – із серйозною міною погодився Астін.

Міра пирхнула, чмокнула розімлілого Шустрика у пухнастий лоб і викинула дурниці з голови.

Коли настане час, все вирішиться само собою і в останній момент. Як завжди. Разом – або не разом, вибір елементарний і залежить лише від того, який шлях обере Астін, а доти не треба смішити Всесвіт планами, він і так показує чудеса прихильності.

– Астіне… Як думаєш, у нас справді кохання чи це вже просто звичка?

– Я побіг до тебе з діркою в легенях. Якщо це звичка, то дуже шкідлива, – усміхнувся Астін. – А якщо кохання, то хоч не треба витрачатися на відновлювальну терапію.

– Ну так, це плюс… – Шустрик ліниво ворочався, підлаштовуючи черевце під останні промені сонця, його тепле смугасте тіло гріло коліна. – Слухай! Якщо ти везеш мене на Нтарі-Дато, чи не час тобі дещо мені подарувати?

– Що? – В очах Астіна майнув переляк, погляд метнувся до пальців Міри, майже захованих у густій ​​шерсті кей-кота.

– Клітку для шипоголової білки, – мстиво сказала вона. – А ти про що подумав?