Читати книгу - "Об’єкт 21"

©  http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Переклад з російської В. Б. РИБКИ

Художнє оформлення та ілюстрації Є. М. МИРНОГО

Пригода ця була настільки неймовірною, що спочатку в неї ніхто не повірив.

Першим, хто побачив людину, яка летіла в повітрі, був буфетник автобусної станції Никандров. Виглянувши в бокове віконце, Никандров від здивування почав протирати очі. Прямісінько над шосе, перетинаючи його навскіс, летів на висоті метрів сто чоловік у смугастій піжамній куртці, але в галстуці і чорних штанях. Він тримав у руках коротку палицю і перебирав ногами, наче йшов по повітрю.

На станції ще нікого не було. Перший автобус підійшов тільки через півгодини, і змерзлі пасажири посунули в буфет, щоб зігрітися склянкою чаю. Никандров почав захоплено розповідати про диво, але ніхто йому не повірив.

Двоє чи троє пасажирів посміхнулися. Проте більшість уголос висловлювала незадоволення схвильований пригодою, Никандров забув поставити самовар. До того ж від нього трохи тхнуло горілкою.

Книга скарг поповнилась гнівним записом про те, що буфетник уже зранку ледве тримався на ногах і «молов несусвітню дурницю». Цей запис ставив під сумнів перше повідомлення про людину, яка мандрувала по небу.

Коля встав дуже рано, щоб устигнути виконати всі намічені на цей день справи. Насамперед треба було закінчити роботу над спеціальним випуском фотогазети, яку редколегія мала намір вивісити сьогодні.

Усі знімки були вже готові і навіть наполовину розклеєні на аркуші ватману. Влаштувавшись за круглим столом у палісаднику, Коля взявся за справу. На глянсуватих фотографіях, багато з яких зробив сам Коля, він бачив знайомий новий телятник, силосну башту, череди вгодованих корів. Перед хлопчиком постали будні колгоспного життя, сповнені чудес, які людям, що пам’ятають старе село, здалися б у свій час просто неймовірними. «Наші чудеса» — так була названа газета.

Коля розвів уже синю акварельну фарбу, щоб зробити короткі, яскраві підписи, і раптом, підвівши голову й глянувши в бік річки, голосно свиснув.

На вузькому місці річки, біля високої греблі, стояв невеликий красивий будинок електростанції-автомата. Як же про неї забули? Правда, станція працювала вже років три і до неї звикли, але ж це теж було нове і заслуговувало на увагу.

Коля поглянув з деяким жалем на заклеєний фотографіями аркуш, але він був справжній редактор і не зупинився перед переробкою.

Швидко збігавши в будинок по фотоапарат, Коля націлив його прямо на гідростанцію, намагаючись, щоб вона вийшла «в пейзажі», красивою.

За хвилину хлопчик був уже в своїй кімнаті. Накривши столик щільною байковою ковдрою, він заліз у цей намет і в цілковитій темряві почав проявляти знімок. Коли через півгодини Коля почав вилазити з-під столу, він побачив веснянкувате обличчя свого друга Тишка.

— От, — сказав Коля, — простягаючи другові вологий відбиток, — бачив? Теж, брат, чудо!

— Що ж це таке? — спитав здивований Тишко, розглядаючи фото.

— Як що? — здивувався в свою чергу Коля, схопившись на ноги.

Він глянув на знімок: збоку електростанції серед ясного неба в повітрі висів чоловік. У піднятих над головою руках він тримав коротку палицю. Не було ні парашута, ні аеростата — нічого. Чоловік тримався в повітрі просто так, ніби летів за допомогою своєї палиці, як відьма на мітлі. Смугаста піжамна куртка надавала йому зовсім домашнього вигляду.

Друзі спантеличено поглянули один на одного.

— Невже ви серйозно вірите в існування людини, що літає в повітрі? — Петров допитливо подивився на начальника.

— Чому ж ні? — спокійно заперечив майор Скоробогатов. — Я багато разів бачив літаючих у повітрі. Я й сам не раз літав.

— Так, але…

— Ось це «але» і треба встановити.

Петров знизав плечима.

— Буфетник міг ляпнути язиком сп’яну, згоден, — почав розмірковувати вголос майор. — Знімкові ви не вірите, вважаєте і його фототрюком. Але як пояснити такий збіг подробиць: одяг, поза, навіть галстук? Потім ця палиця… Скажете: один вигадав, а інші повторюють. Однак порівняйте дані: все відбулося в один і той же день і навіть більше того — приблизно в одну й ту саму годину. Отже, якщо очевидці вигадали, то вигадали кожен окремо.

Лейтенант узяв фотографію в руки.

— Фототрюк у даному разі виключається, — зауважив майор. — А в чудеса ми з вами не віримо!

— Ну що ж! — лейтенант на мить замислився. — Якщо розглядати всерйоз, то… Візьмімо для початку найпростіше: людина висіла на тонкому тросі, прив’язаному до якогось літального апарата.

— Гулу літака ніхто не чув. Та й швидкість пересування, судячи з усього, була невелика.

— Можливо, аеростат?

— На знімку не видно навіть цяточки в небі. Треба зробити збільшення Ось негатив. Замовте в лабораторії два збільшених відбитки: один — ділянки неба над цим літуном і другий — самого чоловіка. Крім того, з’ясуйте, де і чиї аеростати