Читати книгу - "Ім’я дитини в українській родині"

Процес декомунізації реєстру українських імен розпочався і швидко та успішно завершився ще в кінці 80-х – на початку 90-х років у рамках політики перебудови, яка проводилася тогочасним керівництвом СРСР. Протягом кількох перебудовних років українці довідалися про старанно приховувані нелюдські звірства вождів пролетаріату – В. І. Леніна, Й. В. Сталіна, а також про облудність та примітивізм їхніх послідовників, що остаточно скомпрометувало комуністичну ідею, особливо в очах української молоді. Завдяки радикалізму та безкомпромісності молоді уже на початку 90-х років XX століття український іменник позбавився ідеологічно мотивованих імен на зразок Владлен, Октябрина.

Окрім архаїзації численних ідеологічно мотивованих імен, деідеологізація (декомунізація) українського іменника уможливила його демократизацію. Замість строго регламентованого реєстру імен, які допускалися до офіційного вжитку в радянській Україні, в незалежній Україні держава установила найзагальніші правила зміни та надання імені новонародженим. Президентські укази, інструкції, постанови уряду, а згодом і відповідні положення законів незалежної України не просто пом'якшували, а по суті знімали всі заборони радянської доби, які обмежували право батьків на вибір імені їхньої дитини.

Демократизація іменника українців уможливила допуск до офіційного вжитку цілої низки колоритних українських іменних варіантів, які в радянські часи кваліфікувалися регіональними, застарілими чи емоційно маркованими, а тому тогочасні інструкції забороняли ними офіційно називати дітей.

Однак демократизація українського іменника не лише уможливила реабілітацію численних колоритних українських іменних варіантів на зразок Грицько, Лесь, Панько, Тодось, Юрко та зняла будь-які перешкоди для вживання їх в офіційно-діловому стилі, а й відкрила шлюзи перед хвилею чужомовних, неадаптованих імен, які не мають ніяких традицій вживаня серед українців. Сучасний список імен українців «збагатили» Аурелій, Бартоломео, Віллі, Жорж, Патрік, Пауль, Ральф, Тімоті, Антуанетта, Вівіана, Бріджит, Дагмар, Данієла, Джанет, Джессіка, Долорес, Жаклін, Міхаела, Ніколь, Руф, Хелен, Хенріке, Хіларі, Юдит тощо. Популярність таких ультрамодних імен серед українців стрімко зростає і в окремих регіонах складає 10—12% серед імен, якими називають немовлят.[13]

На нашу думку, популяризації чужомовних імен сприяють щонайменше два чинники. З одного боку, у міщанському середовищі, вихованому сучасною масовою культурою, утвердився погляд на ім’я як модний аксесуар, незвична екстравагантність чи уявна соціальна респектабельність якого має бути очевидною. Тому чим більш незвичним, чим більше «чужомовним» є ім’я, а ще коли воно асоціюється з якоюсь відомою особою, як правило, із сфери шоу-бізнесу, то саме таке ім’я в очах міщанина є респектабельним. Цей погляд активно підтримують численні лубочні видання на зразок «Таємниця вашого імені» Ю. А. Ісхат (Донецьк, 2006), реєстр якого приблизно на 90% і складають саме такі неадаптовані чужомовні імена. Однак, окрім суб’єктивних міщанських смаків, поширенню чужомовних імен сприяють і об’єктивні чинники. Демократизація України забезпечила утвердження тісних міжнародних контактів українців, економічних та гуманітарних, серйозним соціальним чинником стала масова трудова імміграція у країни Заходу, Україна стала невід’ємною частиною світового, глобального культурно-економічного простору, звідки до нас завозять не лише товари, валюту, а й гуманітарні цінності, зокрема імена.

На відміну від імпортних товарів, чужомовні імена потрапляють в Україну, не проходячи ніякої експертизи: не епідеміологічної чи фіто-санітарної, зрозуміло, а лінгвістичної чи культурологічної. Завдяки ліберальному чинному українському законодавству протягом минулих 15—20 років офіційний список імен українців поповнився чужомовними іменами на зразок Антуанетта, Арабелла, Бабетта, Беатрікс, Беатріс, Берініке, Бріджит, Біргіт, Беккі, Ванесса, Габрієль, Габі, Джанні, Ізебілль, Інесс, Ірене, Кейт, Кейтлін, Консуелла, Кунігунде, Лале, Ларісса, Лунетта, Маура, Маурицій, Мелітта, Міллі, Мінетте, Марселла, Метью, Міккі, Оззі, Оттілія, Паула, Педді, Персі, Соннель та багато інших. Такими ультрамодними іменами не лише все частіше, як свідчить Міністерство юстиції України, називають найменших українців, а їх активно пропагують на сторінках різних глянцевих журналів та в лубочних виданнях псевдословників. Зрозуміло, що батьки, котрі не є фахівцями-ономастами, не завжди можуть адекватно оцінити, які незручності чи навіть прикрощі завдаватиме таке чужомовне ультрамодне ім'я вашій найдорожчій істоті. Так, жіночі імена, що мають «чоловічі» закінчення (Беатріс, Берініке, Бріджит, Біргіт, Беккі), часто сприйматимуть за чоловічі імена, а до того вони ще не будуть відмінюватися. Хибний, належно не кодифікований правопис імен часто породжуватиме проблеми при офіційній ідентифікації особи: імовірні помилки у написанні імені обернуться серйозними проблемами під час одержання диплома про освіту, грошового переказу, спадщини або реалізації права голосу тощо.

Однак навіть така свавільна псевдодемократична, що межує з анархією, практика вживання чужомовних імен в Україні обмежує антропонімічну фантазію окремих батьків, які вдаються до власної іменотворчості. Така іменотворчість просто шокує своєю легковажністю чи прагненням заперечити тисячолітні традиції українського назовництва. У цьому легко пересвідчитися, коли ознайомитися із «творчими знахідками» українських батьків 2009 p., оприлюдненими Міністерством юстиції України: Алладін, Бріліант, Діаманта, Диско, Голуб-Мірра, Злата Гевал, Еудіт, Емір, Кукла, Мадонна, Малина, Панна, Принц, Радість, Рим, Стерх, Цезар, Халва та інші. Якщо тут навіть абстрагуватися від культурно-історичного аспекту, то з погляду суто прагматичного для дитини таке винятково дивовижне ім'я нічого, крім прикрощів, не завдасть. Однак цього не хочуть зрозуміти батьки-іменотворці ні в Україні, ні поза її межами, де також не бракує подібних випадків.[14]

Проте не такі легковажні дивацтва визначають обличчя сучасного реєстру імен українців. Лише повага до апробованих часом національних та сімейних традицій, в тому числі й щодо запозичених імен, використання потужного потенціалу українського іменника мають бути надійною платформою для розвитку імен українців у сучасному глобалізованому світі.