Читати книгу - "Ім’я дитини в українській родині"

(анаграма від рос Ленин), Леніна, Леніана та ін. За зразком імені Ленίна на честь іншого комуністичного вождя згодом утворили ім’я Сталíна. Не бракувало серед комуністичних імен-неологізмів і своєрідних композитів, ідеологічний заряд яких помножувався, бо вони утворювалися та надавалися на честь одразу двох або й трьох видатних діячів комуністичного руху, наприклад: Марлен (Маркс+Ленин), Лентрозіні (Ленин+Троцкий+Зиновьев) та ін. У повоєнний період популярність ідеологічно витриманих імен-неологізмів помітно падає, а в окремих випадках українські інтелектуали дозволяли собі публічно засудити практику вживання деяких ідеологічно мотивованих імен. Так, Олесь Гончар у романі «Тронка» устами однієї з своїх героїнь засуджує практику називання дітей на честь комуністичних вождів, які, виявляється, були жахливими злочинцями: «…батько мав необережність запропонувати дочці змінити ім’я, бо звати її, власне, було не Ліна, а Сталіна, але на батькову раду перейменувати його Ліна-Сталіна так і скипіла, так і кинулася: – Я вам не колгосп, щоб мене перейменовувати! Раніш треба було думати!»

Своєрідними спробами освятити, канонізувати за допомогою ідеологічних імен знакові реалії радянської дійсності можна кваліфікувати появу таких неологізмів, як Октябрина (від російської назви місяця октябрь, у якому за старим стилем відбулося збройне захоплення влади прибічниками В. І. Леніна). Імена Карм, Карма, Кармія утворили на честь «Красной армии», Ревмир, Ревмира – «революции мировой», Ревпуть – «революционного пути», Роблен «родился быть ленинцем», Ревдит констатує, що носій цього імені —революційне дитя. Комуністичний Інтернаціонал молоді комуністичні ідеологи вшанували в імені Кім, а ім’я Лорікерік, мов матрьошка, вмістило основні комуністичні символи – Ленин-Октябрьская-революция-индустриализация-коллективизация-электрификация-радиофикация-коммунизм і т. п. Десяту річницю Жовтневої революції свідомі батьки віддзеркалили в імені сина Окдес (Октябрь десятый), перипетії з полярником О. Шмідтом породили потворно-неартикуляційне ім’я Оюшминальд (Отто Юльевич Шмидт на льдине) та ін. Комуністичні ідеологи вважали доречним утворювати та надавати немовлятам імена, які пропагували чергові партійні кампанії: чергова хвиля атеїстичної пропаганди була відображена в іменах близнюків Небо (рос: нет бога) і Бебо (рос: без бога); клич першого секретаря Комуністичної партії Микити Сергійовича Хрущова догнати і перегнати за економічним розвитком США знайшов свій відгук в іменах Догон і Перегон. Пор. ще: Серп і Молот.

Якщо звернути увагу на мовну основу ідеологічно мотивованих імен-неологізмів радянської доби, то впадає в око, що значна їх кількість утворена на лексичній базі російської мови. Російськомовна основа більшості комуністичних імен-неологізмів не обов’язково означає, що вони постали в комуністичній Росії, а лише засвідчує факт, що під личиною широко пропагованої інтернаціоналізації українського іменника здійснювалася його русифікація.

Русифікація як стрижневий елемент денаціоналізації українського іменника виявлялася й у спробах запровадити до офіційного вжитку українців цілу низку українських рідковживаних вузьколокальних іменних варіантів на зразок Нікола, Дар’я, Мар’я, Соф’я та ін., які є співзвучними з відповідними загальновживаними російськими. Так в СРСР на прикладі національного іменника українців реалізовувалася концепція взаємозближення російської та української мов. На ідею взаємозближення російської та української мов у сфері їх національних іменників «примусили» запрацювати цілу низку архаїчних імен-старослов’янізмів типу Авксентій, Алфей, Ананій, Афанасій, Євсей, Євстафій, Єрофей, Пимон, Аксенія, Даниїла, Соломея і т. п., cтруктура яких ближча до російської, ніж до української літературної мови. Русифікацію українського іменника ХХ століття підтримувала експансія численних та досить популярних, російських за походженням, розмовних іменних варіантів Ваня, Вася, Коля, Петя, Жора, Катя, Маша тощо, які не лише не вписувалися у норми української літературної, а й витісняли питомо українські їх відповідники Ваньо, Васьо, котрим штучно нав’язувалася конотація непрестижних, сільських, архаїчних.

Русифікація українського офіційного іменника радянської доби відбувалася не тільки шляхом нав’язування українській нормі типово російських імених варіантів, а й через навмисне недопущення до офіційного вжитку значної частини колоритних українських іменних варіантів на зразок Гриць, Грицько, Зінько, Лесько, Лесь, Лукаш, Луць, Матій, Оксен, Олесь, Омелько, Онисько, Панько, Проник, Савка, Сафат, Стась, Стецько, Терешко, Терень, Тиміш, Тимко, Федь, Федось, Юрко, Ярко, Ярош, Галя, Ґандзя, Катря, Ксеня, Маруся, Меланка, Мотря, Наталка, Олеся, Одарка, Стефа, Стеха, Христя та ін. У словнику-довіднику «Власні імена людей» (К., 1986), виданому Академією наук УРСР, ці іменні варіанти супроводжують дискримінаційні ремарки чи позначки-натяки, котрі унеможливлюють використання таких імен як офіційних, передусім у метричних записах.

Незважаючи на те, що система власних імен українців радянської доби розвивалася під тиском потужного ідеологічного пресу, все ж не можна не відзначити, що упродовж 20—80-х років XX століття було проведено збір та оцінку стилістичних можливостей значної кількості іменних варіантів, які побутують у мовленні українців у багатьох регіонах України (Закарпаття, Буковина, Галичина, Волинь, Одещина, Херсонщина, Слобожанщина, Наддніпрянщина), а український національний іменник збагатився багатьма колоритними іменними варіантами. Долаючи ідеологічні заборони радянської доби, ризикуючи наразитися на підозри у симпатіях до українського буржуазного націоналізму, українські інтелектуали свідомо називалися іменами на зразок Лесь, Олекса, Олесь, Тодось, Терень, Леся, Ліна та ін., чим сприяли їх допуску у метричні записи та інші офіційні документи.

У радянській Україні важливе значення для популяризації колоритних українських імен мали літературні твори – як класичні, так і сучасні. У національно свідомих сім'ях українців часто вибирали ім'я немовлятам на честь улюблених літературних персонажів – Назар, Марко, Ксеня, Мальва, Наталка, Оксана, Орися, Маруся, Роксолана, які полонили серця читачів. Українські літературні тексти, зокрема історичні романи і повісті, дія яких відбувається у доісторичні часи, стали, на нашу думку, дієвим засобом пропаганди дохристиянських імен Святослав, Володимир, Ратибор, Всеволод, Гостромисл, Мирослава тощо.

У дусі тисячолітніх традицій українського назовництва лише протягом міжвоєнного періоду на теренах маленького Закарпаття утворилися імена Зірка та Зореслав. Зіркою назвав дочку закарпатський письменник, публіцист та громадський діяч Василь Ґренджа-Донський, а ім'я Зореслав утворено від літературного псевдоніма прекрасного поета і отця-василіанина Степана-Севастіана Сабола.

Уже в повоєнний час наукове вивчення складу та функційно-стилістичних можливостей численних українських народнорозмовних за походженням іменних варінтів було узагальнено в «Українсько-російському і російсько-українському словнику власних імен людей» (1956) за редакцією І. М. Кириченка, а також у двох виданнях словника-довідника Л. Г. Скрипник та Η. Π. Дзятківської «Власні імена людей». Попри очевидний ідеологічний тиск, укладачам цих словників-довідників удалося описати стилістичні та емоційно-оцінні особливості найуживаніших українських іменних варіантів, провести граматичну характеристику імен та проаналізували їх правопис, що дало всі підстави вважати український іменник XX століття належно кодифікованим, поліфункціональним, тобто таким, що цілком відповідає статусу національного.

Здобуття Україною незалежності зумовило глибокі зміни в українському іменнику, зокрема в його складі та мотивах присвоєння