Він торкається мого ліктя, проводить пальцями вниз до кисті, великим пальцем погладжує зап'ястя і торкається долоні. — Ти ховаєш від мене погляд, тремтиш, коли я поряд. Твоє серце наче божевільне, достатньо мені тільки торкнутися тебе. Можливо, ти хотіла зізнатися мені в цьому? — він запитує тихо, підходить впритул. Стає важко дихати, не можу підібрати потрібних

- Ти в зад моїй тачці в'їхала. Січеш чим розплачуватись будеш? – Бандит накриває своєю тінню. Змушує від страху стиснутися. - Ні? - Я й справді не розумію. - Отже, я покажу, - кривить губи у вищирі, фіксує руками по обидва боки. - Пустіть... Я все оплачу... Відшкодую... - Відшкодуєш, на борг відсотки накапали. Ти мені все відшкодуєш, - хрипить, поглядом ковзає у

— Йди! — її подих, відчаєм повний, змушує не рухатися. Очі, такі прозорі, але пусті, дивляться інакше. Наче бачить вона, поки сліпий я. — Йди, прошу тебе! Йди! — По грудях руками б'є. Обхоплюю, до грудей притискаю, а вона рветься і плаче. Так гірко, так сильно, і так тихо. Зовсім тихо зовні, але занадто сильно всередині. Так само, як хворобливо шепоче: "Я життя

- Що, не на мене чекала, так? Чекала чергового клієнта? Так ось він я! Хочу скористатися твоїми послугами! - я втрачаю дар мови, і не одразу знаходжу, що сказати. - Не хвилюйся, я заплатив. Навіть більше твого тарифу! Апетит, скажу я, у тебе хороший. Сподіваюся, ти відпрацюєш заявлену суму. - Що... ти зараз серйозно? Що ти взагалі тут робиш? Як знайшов мене? - Невже

Бути відьмою в 21 столітті в містечку на Сході Європи це ще той атракціон, особливо коли до 18 років ти була як чемне янголятко, а після 18 всі твої уявлення про світ перевернулися із ніг на голову, а відьомська сила зробила з тебе збоченку і німфоманку.

Якось, щоб покликати мене погуляти, Микита кидав у моє вікно камінчики, а коли ми підросли, у моє вікно полетіли зуби хлопців, які виявляли до мене хоч якусь цікавість… *** Щоб захистити мене від уваги неадекватної людини, моєму батькові довелося відправити мене жити в інше місто і змінити прізвище. Але через кілька років я випадково зустрічаю чоловіка у ресторані і…

Коли бажання скручує тобі мізки і нутрощі, а кохання до інкуба переповнює до країв, чи можливо дочекатися до 22 років і не втратити цноту раніше встановленого, залишаючись при здоровому глузді?

Коли життя закидає тебе на саме дно — ти хапаєшся за будь-яку нагоду, аби видертися звідти. Так сталося і зі мною. Коли моя найкраща подруга запропонувала стати її особистим шпигуном та влаштуватися на посаду помічниці чоловіка, щоб дізнатися: чи зраджує він їй чи ні? Я схопилася за цю можливість руками та ногами, бо грошей у кишені залишалося на останню вечерю. Але

Я стою перед великих розмірів чудовиськом в весільний сукні а він дивиться мені в очі, а таке відчуття ніби в саму душу! Він викликає в мене страх....і захоплення? ні..ховаю ці думки далеко бо він все ближче і мене починає трусити . Я кліпаю очима і не розумію, що відбувається. В мене все вийшло мама мною точно пишається. Тільки, що робити з цим? Це ДРАКОН. І

Міріам у казки не вірить. Надто добре засвоїла, що чудес не буває, хіба що безплатний сир у мишоловці. Зате вона має життєво важливу мету, заради якої дівчина готова навіть вирушити до руїн стародавнього замку напередодні зимових свят. І її зовсім не бентежать зловісні чутки про господаря тутешніх країв. Похмурий герцог-самітник навіть не дізнається, що у його