Читати книгу - "Щастя на порозі, Уляна Пас"

Звісно ж, Ніна мене відмовляла і з одного боку робила правильно. Вона дівчина із забезпеченої сім'ї і добре знає натуру таких хлопців як Артем. Ми познайомилися на першому курсі університету, і ця дівчина добряче мені допомогла. Навіть зараз вона позичила свою машину, щоб я могла знайти цього клятого татуся. Навіть не знаю, як би добралася сюди, за кілька десятків кілометрів від міста. 

Здається, Краєвський навмисне вибрав таке віддалене місце для зустрічі Нового року. Якщо снігопад не припиниться, виїхати звідси вдасться тільки через кілька місяців… у березні. Напевно, він не сподівається, що я заявлюся сюди. Ото буде йому сюрприз! І не лише я, а ще й його донька! 

- Здається, я на місці, - кажу Ніні, коли бачу попереду високі ворота. Дивно, що навколо немає жодного будинку. Він що, один тут живе, у цих хащах? 

- Тримай мене в курсі! - оживляється подруга. - Я ж не засну, поки ти назад не повернешся. 

- Ага, - відповідаю на автоматі, попутно одягаючи на голову шапку. Аня продовжує міцно спати, і будити її не збираюся. Залишаю авто з увімкненим двигуном, щоб було тепло у салоні, а сама спробую пояснити Краєвському причину свого візиту. Не хочу з порогу ошелешити його новиною про дитину. 

Завершую виклик і швидко збираюся на вулицю. Снігу намело стільки, що мої ноги одразу застрягають у ньому. Сніжинки обліплюють пальто і шапку, а видимість настільки погана, що заледве розрізняю дорогу. 

Дивно, але хвіртка виявляється відчиненою і дзвонити у дзвінок не доводиться. Проходжу на територію й з подивом відмічаю, що будинок не надто новий, але дерев'яний та красивий. У вікнах горить світло, і для мене це хороший знак. Головне, що там хтось є! 

Хтось зовсім недавно прогортав стежку, але снігопад настільки сильний, що її майже замело. Доводиться добряче постаратися, щоб таки перебороти снігопад і вийти на ґанок. Лише там, захована від вітру та снігу, переводжу подих і стукаю у двері. 

Чую лише, як за спиною завиває хурделиця. Якщо цей Краєвський мене пошле, уявлення не маю, як буду повертатися назад. Я зовсім не думала про це, коли їхала сюди, а от зараз, чекаючи, коли двері відчиняться, мені реально страшно. Схоже, Ніна мала рацію, я просто ідіотка! Ще й шестимісячну дитину за собою потягнула! 

Коли чую, як в замку повертається ключ, завмираю, наче вкопана. Я ж навіть не знаю, як виглядає цей Артем! А може, він маніяк якийсь?

Коли бачу на порозі високого чоловіка, зовсім забуваю про все, що збиралася сказати. У нього модна щетина і темне волосся, а ще погляд такий злий і зовсім не привітний. Схоже, гостей він не чекав. Та ще й таких… Ну що ж, я також не в захваті від усього, що тут відбувається! 

Якщо вже проїхала скільки кілометрів, відступати зараз точно не варіант. 

- Доброго вечора, ви Краєвський? - вирішую перепитати про всяк випадок. Чесно кажучи, цей чоловік здається мені далеко не студентом. Років йому так під тридцять начебто. 

- Так, - навіть голос у нього грубий та холодний. Ну що ж, здається, він просто мажор-переросток. Ну може ж бути таке, правда? Я зараз навіть Машу можу зрозуміти! Краєвський - справжній красень, але після того, як він відмовився від своєї дитини, я ніколи не зможу відчути до нього хоча б симпатію.