Читати книгу - "Щастя на порозі, Уляна Пас"

- Куди їдемо? В аеропорт? - запитує водій, коли машина перетинає межі міста.

- Ні! - сама не розумію, що приходить мені в голову. На одному подиху випалюю адресу Натана і не дозволяю собі думати про те, що роблю чергову помилку. 

Я не хочу залишати все ось так. Не хочу тікати, наче дійсно у чомусь винна. Хоч би що там було, Натан хороший чоловік. Просто він заплутався у минулому та сьогоденні. Його біль можна зрозуміти. І я хочу, щоб він знав: я не ображаюся і готова відпустити, навіть якщо серце у цей час розривається на частини. 

Я знаходжу його у власній кімнаті. Натан дає розпорядження водієві викинути картину та ліжечко. Для Краєвського це хороший початок нового життя, але вже без нас…

- Ти впевнена, що варто йти на такі міри? Я хочу довести тобі, що Аліса в минулому, - каже стримано, поки автомобіль мчить засніженою дорогою. - Просто до сьогоднішнього дня я не розумів, що можу втратити вас. Аня не заміна моїй мертвій дитині. Я завжди знатиму, що вона донька Артема, але любитиму її як свою. Хочеш, зніму для вас окреме житло? Напевно, нам обом потрібен час. Мені - щоб нарешті забути, а тобі - щоб довіряти мені.

- Нам потрібен не лише час, Натане. В нашому випадку просто необхідна відстань, - кажу тихо, розглядаючи Аню, котра заснула і бачить зараз солодкі сни. - Якщо ми будемо поруч, нічого не зміниться. Я… не готова повірити, що ти так просто відпустив минуле. Знаю, що це справа не одного дня. Якщо ми з тобою дійсно маємо бути разом, доля неодмінно дасть нам ще один шанс. А якщо ні… так тому і бути.

На останніх словах мій голос зривається і починає тремтіти. Звісно ж, це не приховується від Натана. Він обережно підсовується до мене і витирає подушечками пальців сльози, що течуть з очей. 

- Завдяки тобі я вдруге відчув себе живим, маленька, - шепоче зовсім тихо, але зараз я чую лише його. - Дуже шкода, що через власну слабкість сам все зруйнував. Вдруге… Я не можу тримати тебе силою. Не хочу бачити у твоїх очах зневіру та ненависть. Можу лише пообіцяти, що, зустрівшись вдруге, усе в нас буде по-іншому. Ти віриш мені?

- Ти справжній чоловік, Натане. Таких, як ти, дуже мало у цьому світі, - дивлюсь йому в очі і намагаюся запам’ятати обличчя до найменших деталей. - Як і в кожної людини, у тебе є слабкі місця. Я вірю, що все у нас може бути по-іншому. Коли ти нарешті відпустиш минуле і почнеш жити по-справжньому, станеш практично непереможним. Я щиро бажаю тобі цього. Будь щасливим, з нами чи без нас.

Мені так сильно кортить поцілувати його, але не роблю цього. Знаю, що після поцілунку покинути салон цієї машини буде значно важче. 

Натан забирає у мене Аню, поки йдемо до реєстраційного залу. Там на нас вже чекає Ніна і одразу хмуриться, коли бачить Краєвського. Я до останнього змушую себе не плакати. Якщо так подумати, про стажування у Римі я мріяла давно. Тепер моя мрія здійсниться. І Аня поруч. Єдина проблема у тому, що серце моє залишається тут, у руках Натана. 

Коли оголошують посадку на мій літак, Ніна починає плакати. Цілує Аню у лобик, а тоді обіймає мене. Краєвський повільно нахиляється до Ані і торкається пальцями її щоки. Кілька секунд просто розглядає крихітку, а тоді підіймає погляд на мене. 

- Я чекатиму вашого повернення, маленька, - шепоче тихо, щоб чула тільки я. - Все ще хочу попросити тебе залишитися, хоча й розумію, що не погодишся.

- Маєш рацію, не погоджуся, - так само тихо відповідаю. - Але мені приємно, що ти хочеш зупинити нас.

- Пора, Міло! - кричить Ніна, і я таки знаходжу в собі сили відступити. Поки прямую до входу за іншими пасажирами, відчуваю на собі погляд Натана. Я, як і він, хочу зупинитися. Розвернутися і повернутися до нього. Хочу, але продовжую йти за іншими пасажирами та навіть не намагаюся витирати сльози. Я закохалася у цього чоловіка, а в результаті отримала ось це. Рана на місці, де було серце, і біль від втрати коханого. 

Наша історія розпочалася так казково. Я прийшла на поріг його дому з великими сподіваннями. Ми обоє піддались почуттям і зовсім забули про реальність. Цікаво, у нас все ще є шанс бути разом? Не зараз, звісно, і не через місяць.

Колись, коли я знову повернуся сюди, тримаючи за руку свою донечку Аню. 

Доле, ти готова дати нам ще один шанс? Навчені гірким досвідом, тепер ми обоє знаємо, що розпочинати стосунки з брехні не варто. Час допоможе Натану забути, а мені знову навчитися довіряти. 

Щоб наша історія мала продовження, нам обом варто запам'ятати лише одну просту річ:

Щастя у наших руках. І тільки від нас самих залежить, чи матиме наша історія щасливий кінець.

Вітаю, мої любі! Першу частину "Щастя на порозі" завершено! Друга частина "Щастя у твоїх руках" тут https://booknet.com/uk/book/shchastya-u-tvoh-rukah-b369157

Кінець