Щоб позбутися тиранії батька я пристаю на пропозицію руки й серця першого зустрічного. Він здається мені цілком гарним, тимчасовим вибором, поки я не переїжджаю до нього жити. Виявляється, наша зустріч не була випадковою, як і пропозиція вийти за нього. У цього чоловіка, з таким символічним прізвищем “Святий” на мене свої плани, і я для нього зовсім не тимчасова

Я трохи поредагувала помилки, які виявила у книзі. І це надихнуло мене на маленьке продовження.

Чи закінчується дружба, коли у ній з'являється кохання? Безумовно, якщо обоє бояться зізнатися. Крах подарує йому доньку та нещасливий шлюб, а їй надійне чоловіче плече, яке не має обличчя, бо вона їх замінює щойно чоловік у неї закохується. Але у долі свої плани. Нова зустріч неминуча. Тільки як вона закінчиться? "Застигаю за крок від неї, почувши лише голос,

— Не удавай з себе невинність, Сабріно. Можу вирішити, що разом з крамницею і тебе на рік собі взяв. Давлюся повітрям. Очі на грудній клітці Марка зупинилися, не рухаються. Слова набатом у скронях вистукують. — Я не… — Думай, — різко додає, пальцями за підборіддя хапає та змушує на себе дивитися. — Не пропонуй того, що не зможеш дати. Інакше одного разу шкодуватимеш,

— Ігор тобі зовсім не пара, — Влад зустрів її погляд і став дуже серйозним. — Тобі потрібен зовсім інший чоловік. Наполегливий, щоб долати твою впертість. Впевнений, щоб міг захистити. Веселий, щоб не було нудно. І найголовніше — він повинен кохати тебе. Інакше не буде щастя. — Хіба чоловіки вірять в кохання? — здивувалася Лера. — Чоловіки може й не вірять. А я вірю.

Роблю крок і падаю у воду — тону. В останню мить намагаюся спливти, але, на жаль, занадто пізно: течія підхоплює мене і несе за собою. Усе, це кінець… Темрява... Вона оточує мене скрізь. Тільки темрява... Я, загублена і збита з пантелику, пливу нею дуже довго. Настільки довго, що втрачаю лік часу. І чи був він взагалі цей час, тут? І тоді я побачила кулю... Кулю з

- Мужчина, відчепіться від мене! – у паніці висмикую руку. – Хто ви взагалі такий? - Я твій чоловік, - жадібно вдивляється мені в обличчя. До болю стискає плече. - Що за нісенітниця! - фиркаю. Липкий жах розповзається у грудях. Я його боюся. Він небезпечний. Маніяк! Чудовисько! - Яка ж ти погань, інсценувати свою загибель! Кинути рідного сина! - гарчить мені в

Моє життя було ідеальним - у мене були свої плани щодо кар'єри, таємні мрії, які я хотіла втілити в реальність, амбіції. До певного моменту. Ось тільки мій батько вважав інакше і я мала вийти заміж ... за незнайомця. Чому? Тому що за моїм батьком, чорт забирай, був борг дуже впливовій людині. Батько бачив у моєму одруженні вихід із скрутної ситуації, а от я бачила

— Вийди, — говорить з натиском, дивуючи присутніх. Миттєво червонію. Опустивши погляд, повільно плетусь на вихід. — Я трішки зайнята, — наважуюсь подивитися в розлючене обличчя. — Ходімо, — розвертається, прямуючи до кабінету. У мене немає вибору, йду за ним, ніби на покарання. — Чому не сказала? — питає прямо, тільки-но за мною зачиняються двері. — Я хотіла, але… не

– Ось і ти, моя люба! – незнайомець впевнено затягує мене у будинок. Притискає та цілує у маківку. Врізаюся у широкі груди, вдихаю теплий, сонячний аромат його парфумів. – Я… що… – намагаюся відштовхнути нахабу, та він лише сильніше стискає обійми. – Підіграй мені трохи, я віддячу, – шепоче на вухо. ❖Теодор не збирає милі дрібнички, нікому не довіряє та не