Обережніше зі своїми бажаннями. А якщо вони здійсняться?

Клята осінь. Місто туману та дощу. Заяложене вікно, краплі, краплі, краплі. Фанні каже, що я нездара. Не здатна собі навіть води налити. А я й не сперечаюсь. Але вона добра, я це точно знаю. Ми з нею вже зо два десятки літ разом. Таааак, мої очі не такі яскраві, а реакція доволі повільна, але я ще досить ого-го. Фанні каже, що не ого-го, а іго-го. Та то вона

Роза-Вікторія прокидалась о шостій. Декілька хвилин лежала з заплющеними очима прислухаючись до своїх думок. Її фіолетове волосся закрученими пасмами лежало на білих подушках, а вії ледь тремтіли. Вона любила ранки. Ці млосні години післясоння. Час, коли тіло знаходиться між сном та реальністю. Зранку зморшки завжди здавалися меншими, очі яскравішими, а життя не

Горе здатне змінити людину, знищити, перетворити в порожню оболонку. А якщо вам дадуть можливість, ні не змінити, побачити іншу можливість?