read-books.club » Фентезі » Дзеркало, Мирослава Кривуца 📚 - Українською

Читати книгу - "Дзеркало, Мирослава Кривуца"

20
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дзеркало" автора Мирослава Кривуца. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Дзеркало, Мирослава Кривуца» була написана автором - Мирослава Кривуца, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Фентезі".
Поділитися книгою "Дзеркало, Мирослава Кривуца" в соціальних мережах: 
Горе здатне змінити людину, знищити, перетворити в порожню оболонку. А якщо вам дадуть можливість, ні не змінити, побачити іншу можливість?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:
Дзеркало

ДЗЕРКАЛО

Анна відчинила вікно, льодяний зимовий вітер облизав оголені плечі та скуйовдив волосся. Вона перехилилась через підвіконня, подивилась вниз. 
– Чорт як високо. – Прошепотіла відсахнувшись. – Чорт, чорт, чорт. – Повторила вона та швидко зачинила вікно. На підвіконні залишилась калюжа від снігу. 
– Чорт як високо. – Повторювала та повторювала Анна, ковток за ковтком спорожнюючи склянку з ромом. – А кажуть що алкоголь може притупити страх. Скільки ж його потрібно випити? Чорт. – Вона кинула склянку в стіну, та розлетілась на дрібні шматки по всій кухні. – Що то за ром від котрого не п’яніють? – Закричала вона. 
Дзвінок повернувши жінку в теперішнє. Вона пройшла босими ногами по підлозі засипаній дрібними уламками, взяла телефон. Гострі частини скла миттєво прокололи тонку шкіру, по підлозі за нею потягнулись криваві сліди. 
– Алло. – Непевно відповіла Анна. – Таааааак. – Протягнула. – Тааааааак я в порядку. Відчпись від мне. – Закричала вона в телефон, ледь вимовляючи всі букви. – Т-т-так, я п'яна. Так, святкую річницю, уявляєш. Свято, йой, таке тепер у мене є. Ай! – Вона зойкнула в трубку. Товстий шмат скла увійшов глибоко під шкіру. – Н-н-нічого, просто розбилась склянка. – Продовжувала вона в телефон. – Ні, ні, сама впала і розбилась. Ні. – Знову закричала. – Ти мені тут не потрібен. – На останньому слові вона кинула трубку та впала на підлогу коридору. 

*************
Віктор відчинив двері своїм ключем. Анна не змінювала замки. Він штовхнув двері, але ті відчинились ледь-ледь, щось їх підпирало, не давало розкритись сильніше. Чоловік натиснув плечем, посуваючи перепону, двері прочинилися достатньо, щоб можна було просковзнути всередину. Перед ним підлозі лежала дружина без тями з закривавленими ногами. 
– Анно. – Кинувся до неї Віктор. – Анно. – Вона спокійно дихала, час від часу похропуючи. – Господи, та ти ж п'яна всмерть. – Він озирнувся навкруги. Підлога кухні усіяна склом і червоними плямами, на підвіконні порожня пляшка від рому, кіт незадоволено вийшов з кімнати. – Гарі, повезу твою господарку в лікарню, дай но мені ковдру. – Звернувся Віктор до кота. Той здивовано подивився на чоловіка. – Так, ти ж кіт. – Він зайшов у кімнату, дістав із шафи стару ковдру, котру Анна зазвичай брала із собою на пікнік. – Нічого не змінилось. Анно, ти навіть стільці ставиш на ті самі місця. 
Віктор замотав сонну дружину в ковдру та відніс до машини. Нічне місто, осяяне теплим світлом вуличних ліхтарів, вітринами магазинів і вікнами багатоповерхівок готувалось до нового року. “Свято наближається” – Співали всі навкруги. “Свято наближається” – Кричали продавці. “Свято наближається” – Відповідали різнокольорові вогні кав'ярень і ресторанів. “Свято наближається” – Повторювали за ними перехожі. 
Чорний фіат Тіпо летів крізь темряву по порожнім вулицям міста до лікарні Св. Ієроніма. Віктор набрав знайомий номер, гудок, ще. “Невже на виклик поїхав? Візьми ж слухавку”.
– Алло, Льова. – Сказав Віктор в телефон. – Так, Анна. Везу її до тебе. – Він однією рукою тримав телефон, а другою кермо. – Все в порядку, але вона п'яна, ноги порізала битою склянкою. Так. Більше переживаю за ноги. Пів літри рому її не вб'ють. – Він притиснув телефон плечем до вуха, взявся за кермо обома руками, щоб не розбитись на слизькій дорозі. – Через кілька хвилин будемо у тебе. 
З неба посипались великі шматки пухнастого снігу, розмальовуючи все навкруги у білий колір.


*************
Анна відкрила очі і побачила стелю з маленькими світильниками.
– Де я? Що трапилось?
– Ти в лікарні у Льови. – Відповів Віктор.
Вона повернула голову в ту сторону звідки лунав голос і скривилася.
– Як голова болить. – Вронила голову на подушку, заплющила очі, вдихнула глибше. – Що трапилось. – Через мить змогла із себе витиснути кілька слів.
– Нічого надзвичайного. – Сказав Віктор. – Це похмілля. Та ще трохи ноги болітимуть. Тиждень ходити не бажано.
– Що? – Анна подивилась на замотані ноги. – Що зі мною?
– Сьогодні вночі ти вирішила, що можеш без проблем ходити по битому склу. Тому Льові довелось зробити декілька невеликих надрізів, щоб витягнути його з твоїх ніг. Точно кажучи дванадцять. 
– Чорт, вибач, Вітю. – Анна лежала із заплющеними очима. – Я не хотіла, щоб так сталось. 
– Я знаю. Не вибачайся. – Він підійшов до ліжка і взяв дружину за руку. – Мені теж важко. Ще й цей новий рік. – Сів поряд.
Пройшов деякий час перш ніж Віктор заговорив знову. 
– Ань, тобі варто лягти в лікарню. – Тихо і обережно сказав він.
– Вітя, ні, послухай, я не божевільна. – Підскочила вона на ліжку. – Я не божевільна. – Закричала але схопившись за голову знову лягла. – Я не божевільна.
– Аню, я знаю що ти не божевільна. – Сказав він. – І не збираюсь тебе закривати у божевільню. Ти просто відпочинеш. Є чудове місце в Закарпатті, там свіже повітря, цілющі чаї, чудові люди. – Він продовжував обережно вивчаючи реакцію жінки. – Ти підлікуєш свою нервову систему. Трохи відволічешся, походиш в гори, порибалиш. Знайдеш собі нових друзів, вирвешся, врешті решт, з цього моторошного новорічного світу. 
– Ти так вмовляєш наче на курорт, а не в лікарню. – Насупилась Анна.
– Та це і не лікарня. Кажу ж тобі, дивне місце, приємний персонал, почуватимеш себе наче в готелі класу люкс. – Віктор замовчав, очікуючи на реакцію.
– Думаєш мені це потрібно?
– Аню, подивись на свої ноги. Люба, я знайшов тебе вночі п’яною на підлозі в калюжі власної крові. – Серйозно сказав Віктор. – Так, я вважаю що ти повинна поїхати. В першу чергу для самої себе.
– Добре. – Анна здалася. – Коли?
– Ще тиждень ти пролежиш в лікарні під Льовиним наглядом, потрібно буде робити перев'язки, зняти шви, а тим часом я забронюю тобі місце. – Усміхнувся чоловік. – Ти молодець. Це правильне рішення. – Він поцілував її руку і поклав на ліжко. – Відпочивай. Я зайду ввечері, принесу тобі шоколадку, каву та одяг. 
Анна ледь встигла закрити очі як провалилась у сон.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дзеркало, Мирослава Кривуца», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дзеркало, Мирослава Кривуца"