У нашому селі навіть брами не прості. За кожною з них — не лише двір, а ціла історія. Кажуть, що кожен рід має свій знак, свій тотем, який охороняє й додає сили. У когось дубові листки, у когось мальви, а в нас — калина. Дитячі спогади про зелені ворота й бабусині розповіді про символіку роду переносять у світ, де кожна деталь дихає традиціями й магією. Це історія

Літо з бабцею: запахи полину та чортополоху — це історія про те, як у звичних речах можна знайти справжню магію. Це про бабусю, яка пахне травами, про літні світанку, коли ми виходимо за ворота і збираємо чортополох, полин і волошки, кожна гілочка яких має свою таємну силу. Це історія про обереги, про трави, які не просто лікують, але й дають захист і удачу. Я писала

У сільській глибинці не буває випадковостей — так вважає бабця, яка переконана, що сусідка Женька заворожила вітер, аби зчинити лихо. Два рази на рік у них відбуваються бурхливі сутички, що перетворюють звичайний день на справжню пригоду. Ось знову підозрілий клубок з’являється під воротами, і бабця не може залишити це без уваги. Як завжди, баби влаштовують сварку,

“Бабці авантюристки” — це історія про пригоди, що захоплюють навіть у звичайному житті. У центрі сюжету – бабуся, яка разом зі своїми подругами, незважаючи на поважний вік, не боїться авантюр. Онука стає свідком їхньої захопливої витівки, де інтрига, таємничість та дружба бабусь перетворюють звичайний вечір у місті на захопливу пригоду. Історія сповнена гумору,

“Ті, що знають, про що шепоче вітер” — це історія про маленьке село, де кожне дерево має свою історію, таємницю і магію. Верба, що росте біля річечки, липа коло старої криниці, каштан на краю городу і золота груша у саду діда Платона — всі ці дерева не просто прикрашають село, вони зберігають у собі спогади про минулі покоління. Під їхніми гілками діти граються,

Анотація: У селі Сирники, де кожна бабуся – це майже копія іншої, з’являється справжня зірка – баба Сільва. Не така, як усі, вона кидає виклик усталеним традиціям: замість хустки – фіолетовий велюровий костюм, замість патика – велосипед, а замість тихого дозвілля – пече короваї, які стали легендою не тільки в селі, а й за його межами. Вона втекла з Придністров’я,

Баба Манька — сільська легенда, і не тільки через свій самогон чи бойового півня, що ліз клювати всіх без розбору. Вона керувала життям села з мудрістю, яка дивувала. Люди приходили до неї за порадами, самогоном і навіть за благословенням на сільських виборах. Її коти, з якими вона ділила пенсію, стали свідками її життя і смерті, а з її відходом село ніби втратило