Читати книгу - "Баба Манька, Картава Ната"

Баба Манька народилася задовго до того, як про село взнали німці. 
Вони носили їй тушонку, і шоколад, а вона водила їх в болото. 
Ходить легенда, що вона, і цілий танк з екіпажем в те болото загнала. 
Вона була доброю, ще трохи дивною. Приймала в себе усіх. 
В 2014 прийняла на перетримку сімʼю з луганська. 
А ще усім любителям, наливала свою самогонку.
Секретом міцності її пійла, був курячий послід, що вона брала у нашому курнику, а сама тримала лише одного пітуха, який зранку любив підкрадатися, і клювати всіх в сраку. 
«Баба відьма, і півень її, самий справжній біс,»-так говорили інші бабулі які недолюблювали Маньку.
Вона була Сірим кардиналом села. Саме в неї питали дозволу коли приходив час голосувати за нового старосту села. Їй несли свіжину. Несли крадені на чужих городах, овочі, і фрукти, аби отримати свій стакан самогону-волоцюги.
А ще металолом з закинутого дачного кооперативу. Валюта була одна, стакан самогонки із секретним інгредієнтом.
Дітей у баби Маньки було двоє. І вони давно жили окремо. 
Внуки чітко по графіку, залітали в дні коли була пенсія.
А ще тримала Манька котів. В них, було її життя, і вся любов. 
Чічік був її улюбленцем серед десятка інших. Тільки заради нього вона грузила білий мішок з металоломом на багажник велосипеду, і котила його в сторону пункту прийому металу за три кілометри від села.
На отримані гроші купувала своїм Чічікам, і Маркізикам сосиски-бо вони люблять, а собі барбариски, і батон. Пенсію розтягували внуки. 
 

Бабі було 89, вона носила воду у важкому поливаному відрі, від подруги за три хати від неї, бо власний колодязь пересох.

Біля її хати, будинок її молодшого брата.Баба Манька завжди як проходить повз скручує, і показує в сторону вікон дулю.

Літом садить мак,і вперто лоскоче нерви місцевому участковому. Яке їй діло до наркоманів,коли з маку винаходять такі запашні пироги.

І ось одного разу баба Манька не вийшла з дому. Її брат, дядько Коля, з яким вона не розмовляла вже років двадцять, помітив, що баби не видно. Тоді він, нехтуючи давньою образою, підійшов до хати й, побачивши зачинені двері, стукнув раз, другий.

«Манько, ти тут?» — покликав він.

Тиша.

 Коли двері нарешті вибили, дядько Коля злякався побаченого.

Манька померла.

Коти — її єдині вірні супутники — покусали її тіло, шукаючи сосисок, які вона вже ніколи не принесе.

Поховали її в закритій труні, а дядько Коля отримав інсульт, мовби і його спіткала доля разом із нею. І звичка людей — скручувати дулю в кишені, коли проходиш повз її хату, — зникла разом із старим півнем, що любив підкрадатися і клювати роззяв.

Коти розбіглися хто куди, і ніхто не захотів їх забрати. І ось, люди зрозуміли, що баби більше немає, усвідомили: немає і села. Баба померла, і з нею пішла ціла епоха. І село, хоч і не одразу, але втратило свій дух, стало пустим і безлюдним.

Кінець