- Геть пішла, - без стуку вриваюся в кабінет та гаркаю на дівку, яка нахабно розсілася на столі цього... навіть слова належного підібрати не можу. Ту немов вітром здуває. А нічого, що я в цій будівлі ніхто?! - Василино, якими долями? – розслаблений Назар в кріслі починає єхидно посміхатися. Мій наїзд та втечу коханки ніяк не коментує. - Ти знаєш! - підходжу та,

Уперше побачивши тебе, я втратила голову. Гарний? Так. Тільки, як може бути гарним чоловік. І тонкий шрам, що перетинав ліву частину обличчя від скроні до підборіддя, не псував, а, навпаки, додавав небезпечного шарму. Цілковита небезпека - твій опис у двох словах. Але ти мене не захотів, та навіть "пів царства" додатком тебе не зворушили. Лише обізвав

- Подобаюся? - усміхається він. - Уже ні! - кажу правду та одразу в голову приходить неймовірна думка, - Це ви наказали мене звільнити? Ткнула пальцем у небо і не прогадала. Куточок повних губ єхидно повзе вгору. Абзац! - За що? Що я вам зробила? - шепочу. - Народилася! - каже цілком серйозно. - Тобі лікуватися потрібно! - кажу я, відкидаючи весь офіціоз та прямую до

Женя: - Євгеніє Михайлівно, ви чуєте мене? - Звичайно! - машинально відповідаю. - Вам потрібно триматися. Ви не хвилюйтеся, скоро приїде ваш дядько. Який до біса дядько? Я все ще дивуюся цьому факту. - Я не хочу бачити ніякого дядька! - відмахуюся. - Євгенія Михайлівна, вам не варто впиратися. Ви знаєте, що він також присутній у заповіті. Діма: Як адвокат, я не зміг

- Ти! - втомлено зітхнув я, відчинивши двері. - Я! - Якщо ти передумала, то вибрала для цього не найкращий час. - Владе, в мене пробле... - Ти хто? - влізла Сіона, виходячи з кімнати. Я дивився, як змінюється в неї погляд і нічого не робив. "Маленька, йди! Ти не уявляєш, у що намагаєшся вплутатися!" – я не застосовував своєї сили, лише подумки просив. -

Коли він з'являється, я розумію, що мені не жити. Марат не пощадить. П'яні очі звіра. Як я могла подумати, що він щось відчуває до мене? - Чому? - навіщо він питає, адже вже все вирішив. Розумної відповіді в мене немає, виривається тільки: - Пробач! Він б'є мене по обличчю. Падаю. Марат піднімає мене за волосся на ноги. Притискає до себе до болю. Торкається своїм

- Мені здається, що в тебе склалося хибне враження про моє ставлення до тебе. Чомусь ти думаєш, що в безпеці поруч зі мною. Що я вічно буду тебе рятувати. Даремно! Ти навіть не уявляєш, що стоїть на кону. Жодна жінка у світі не має такої значущості. Жодна людина не має. Ти, маленька, себе переоцінюєш! Якщо знадобиться, я сам особисто різатиму тебе на шматочки, щоб

- Ти вбив його? - тихо запитала я. - Так. - Але... адже там... - Анно! Ти досі не усвідомила очевидні речі! - вкрадливо почав він, застібаючи манжети нечувано дорогої сорочки. - Я не хороший. Заради того, щоб захистити своє я, без роздумів, знищу весь світ! І ніхто мене не зупинить! А ти моя. Підійшов, сів поруч на ліжко та, без зусиль, підняв за плечі. - Я не хочу

Ігнат: я не міг зрозуміти, чому не виходжу з машини і витріщаюся на цю дівчину. Звичайна. Можна навіть сказати, що мила. Фігура непогана. Вся ця проста констатація фактів раціонально прокручувалась у мене в голові. Я розумів, що маю багато справ. Потрібно зайти до свого офісу та зайнятися ними. Але продовжував сидіти, ні на мить не відриваючи від дівчини погляду.