В останні роки XVII століття серед завсідників лондонських кав'ярень можна було зустріти Ебенезера Кука, посереднього поета і наївного чоловіка. Одного вечора все змінюється, і з доленосного парі розпочинається його мандрівка героя через океан на інший континент і через випробування до втрати невинності. Цей роман можна прочитати як захопливу пригоду з піратами,

Олеся посварилася зі своїм коханим. Здається, що нічого вже не виправити, але що, коли зустріч з п'ятирічним хлопчиком може все змінити?..

Вже багато років Тоня бачить з вікна власної квартири стареньку, яка приходить посидіти на лавочці та заспівати пісню кожного дев'ятнадцятого жовтня. Та ось, одного разу вона наважується спуститися до загадкової незнайомки й та вирішує поділитися з Тонею своєю історією...

2014 рік. Макіївка, Донецька область. Молода вчителька Ліна Дарченко внаслідок нещасного випадку потрапляє під опіку незнайомця у військовій формі. Її лякає теперішнє, а минуле кусає, наче змій. Бо чи такий він і незнайомець? Можливо, це її втрачена давно «тиха радість»?

відкриття і відчуття дому

Андрій, психолог, який пережив важку втрату сім'ї внаслідок аварії, намагається допомогти своїй пацієнтці Ользі, яка страждає від кошмарів після смерті свого чоловіка в пожежі. Через свою роботу з Ольгою, Андрій поступово відпускає власні травми, а Ольга знаходить сили жити далі, приймаючи свої спогади та біль як частину свого життя.

Коли кожного дня тобі дихають у шию, життя перестає приносити радість. Замість нього з’являється тернисте поле, яким люди йдуть, але дійти до кінця не зможуть: не кожен буде в силі протистояти новій реалії. Та бувають випадки, коли остання крапля вже настільки виїла мозок, що змушує з помірної ходи затятися лютим бігом.

Історія натхненна реальними але на жаль дуже сумними подіями. Це історія чоловіка, який втратив всю свою сім’ю. З ним відбувається щось дивне і нереальне і від цього і сумно і моторошно і боляче одночасно. Але я думаю, що багатьом ця історія буде знайома. Коли ми пишемо або читаємо про важкі переживання, про біль і втрати, то частково відпускаємо те що пухлиною

Наче в агонії, палаю зсередини, жадібно вбираю кінчиками пальців дотики, веду нігтями знизу вверх по спині, забираючись під светр. А хотілося б так само в саму душу пробратися. Поставити свою власницьку мітку назавжди. Як він поставив, привласнивши моє серце.

Смерть завітала до маленької, невиліковно хворої дівчинки. Вона попередила малечу, що невдовзі забере її з собою і порадила попрощатися з тими кого дитина любить. Чи вистачить сили у дівчинки поговорити з мамою? Чи зможе малеча переконати маму в тому, що життя не зупиниться після гіркої втрати?