Ніхто не хоче помирати. Німецький солдат Гребер не виключення. В нього теж був обов язок перед країною, перед батьками. Звсіно він розумів, що став лише заручником долі, лише клаптиком світла, лише миттю. І цією миттю він скористався під час відпустки. Проте вона було не довгою...

Культовий роман Х.С. Томпсона, вершина його творчості як гонзо-журналіста та письменника й асоціального елемента. Змальовуючи божевільні пригоди головних героїв - ЛСД-шних фріків Рауля Дюка та Доктора Гонзо - у самому серці прогнилої з середини Американської Мрії - легендарному Лас-Вегасі, Хант отримав репутацію небезпечного психопатичного нарко-татуся божевільної,

Ця книга — не спогади. Це — щокількаденні записки, роблені похапцем, часто вночі, в 1918 році в Києві, про зустрічі, епізоди, події та акції політичного характеру. Це доривочні фрагменти, написані, подекуди телеграфним стилем, бо на детальний опис не дозволяв скажений темп тодішнього життя.

В томі вміщено першу частину другої книги роману «Сестри Річинські», де розповідається про дальшу долю сестер після смерті батька, котрі самі тепер шукають свого місця в житті. Старші — Катерина й Зоня — примикають до панівних верств суспільства, молодші — Неля, Оля й Слава, — долаючи передсуди свого класу, тяжіють до прогресивної, радикально настроєної молоді.

«Блакитний роман» нагадує візіонерську сповідь наркомана, а іноді автор постає відсторонено, наче випадковий свідок глобальної катастрофи. До речі, у двадцятих точилися запальні літературні дискусії, чим вважати «Блакитний роман» — прозою чи поезією. Сучасники називали Михайличенка «чорним Вітменом», «параноїдальним маніяком» і «божевільним автором Заповіту Смерти».

П'єса «Патетична соната» насправдi прекрасна, бо написана людиною, що бачила Україну наскрiзь i вiдчувала кожний її подих. М. Кулiш i в життi був повнiстю вiдданий Українi, вiн i жив i помер заради неї. Україна в п'єсi постає розп'ятою i розгубленою, наче на роздорiжжi. Вона обливається кров'ю i кожному до цього байдуже. Усi бачать тiльки те, що хочуть бачити:

«Сад божественних пісень» створювався протягом 1757–1785 рр. «Божественні» пісні не слід розуміти буквально, хоч Сковорода і вказує, що його «Сад» проріс «із зерен священного писання». Збірка є своєрідним ліричним щоденником, в якому відбилися життєві події, роздуми, ліричний настрій їх автора.