Читати книгу - "Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко"

На Новий рік і моє день народження одночасно зібралися сім’ями у батьків. Центром уваги була вперше не я, а мій маленький  братик Богданчик.  Йому був усього один місяць, але саме ця його лялькоподібність  та миле агукання збуджували у нас з Танькою материнський інстинкт. То вона з малим носилася, то я на руках колисала.  Немов навмисне старалися, щоб наші чоловіки помилувалися, як нам гарно буде з малюком  на руках. А ще фоткалися. На пам'ять.

Пологи  Світлани Леонідівни батько ледве пережив. В психологічному плані.  Він активно вимагав спільних пологів, але   проти була не стільки сама Світлана Леонідівна, як її гарна подружка й одночасно акушер-гінеколог Тамара  Станіславівна:

—    Ненавиджу згрібати з підлоги непритомних чоловіків. А потім  не знають, де інсульти з інфарктами беруться… Жени свого чоловіка подалі, щоб я його до народження малюка менше бачила…

Зате як тільки Богданчик народився, батько не вилазив з ВІП –палати, куди йому  можна було приходити коли завгодно. Ніколи не помічала за батьком підвищеної сентиментальності. Пізня дитина та ще й синок – цікава іграшка для  чоловіка.  Мені здається, Рома буде ще кумеднішим в ролі тата.

А що з іменем учудили, то взагалі окреме шоу. Світлана, як легко поведена на чоловікові дружина, не проти була, щоб малий носив улюблене нею ім’я – Сергій. Але вона не врахувала одного жирного «НІ» -батько, м’яко кажучи, не в захваті  все життя був від свого імені, а дітям же ж хочеться чогось такого неземного, унікального.

—    Шо не рожа, то Сірожа!- шуткував і гортав книжечку «Таємниця імені», куплену в переході мамою й ненароком підкинуту чоловіку. Спочатку   планували підібрати імечко з тих, які пропонував календар святих. З давніх часів у день якого святого народилася дитина, так і називали. Щоб янгол-охоронець був і ревно оберігав.  Як глянули на шосте листопада, а там імена, як на підбір: Акакій, Арефій, Опанас, Елезвой, Нердон, Папій, Сисой, Феофіл…  Поржали від душі. Якби дівчинка народилася, ще краще: Синклитикія, Еротіїда, Гликерія… Ще трошки поржали. А дитину ж то якось називати треба! Та щоб і правильно, а не Хуан Карлос чи Луїс Альберто Педрос Пропардопулос. І от тут свої цінні «п’ять копійок» вставила  моя баба:

—    Мій  дід Богдан був славною людиною. Люди його поважали, він пасіку тримав, у садівництві толк знав. Треба називати іменем гарної людини, щоб життя було славним.

Ім’я сподобалося усім. На фоні попередніх воно було дуже гарним, космічно нереальним. Так мій братик став Богданчиком.

Як сіли за стіл, то почали згадувати  курйози, а їх хоч відбавляй: як тато вагався на руки малого взяти, боявся щось зламати, перший  раз міняв малому підгузок ледве не з протигазом, як феєрично купали усі гуртом.

—    Перенесення сплячого малюка у ліжечко має бути олімпійським видом спорту! – заявив мій досвідчений тато.

Танька помітно округлилася й не приховувала свого дикого апетиту. Ніколи не страждала комплексами, тепер у задоволення смакувала усім, що її душеньці хотілося.  Некоректні закидони  Соколовського відносно схожості дружини на велику рогату тварину, Таня  з вправністю іронічного блогера  відфутболювала:

—    Я вже мовчу, на яку ти схожий.  У мене хоча б  причина такої пузатості є. Народжу – і знову форми повернуться.  Тобі такі метаморфози не світять!  Тому й казишся! – різала правду-матку, а Соколовський нахрапом згрібав  її й тулив до себе, як футбольний фанат  м’ячик, підписаний самим Марадоною.

Треба сказати, після весільної подорожі  шлюб Соколовського й  Тані  різко перестав бути фіктивним.  Щось вони там один в одному розгледіли, чого досі не помічали. Від  ненависті до любові, як то кажуть. Їх обох взагалі депортували з Єгипту. Причину хочете знати? За неодноразові надто шумні сцени інтимної близькості у громадських місцях. На питання: "Чого їм не любилося в номері?" обоє дали однакову відповідь: "Одноманітно!"  От де народне прислів’я «Стерпиться – злюбиться!» показало свою глибинну суть. Тільки терпіла потерпіла сторона – Ярославчик. 

 Таня дописала еротичний роман, наїхала своїм маневренним танком на Яріка, і той навіть видрукував того бестселлера своїм коштом.  Умовно своїм, у Соколовського головний спонсор – Ба. Тані вистачило ста екземплярів, щоб роздати рідним та знайомим. Усі під загрозою «ображуся» змушені були перечитати, законспектувати й  сипати цитатами, якщо не хотіли образити Таню.  А вагітних не можна ображати. Ну, ви зрозуміли, замкнене коло. Вибратися – зась!  А  Таня тим часом  приписала себе до когорти великих письменників, майже класиків, і не заспокоїлась, як очікувалося ріднею, а  вирішила освоювати новий жанр – фантастичний детектив. Наші космонавти у космосі надибали якийсь корабель, подумали, що  покинутий і щось свиснули необережно, бо погано лежало. Тепер за тими космонавтами полюють і мікроби, і молюски, і гриби якісь шалені… З боку усе здається такою бредятиною, що виникають питання про здоровий глузд авторки, але починаєш читати – все, випав з реалу на декілька годин, бо  захопливо ж описується. Взяти хоча б планету Зорію. Де вона? Чому на ній вічні тумани? Скільки мутаційних грибів там живе?  І упаси Боже ТАКЕ «щастя» реально на Землю припреться… Як не з’їсть, то серйозно ж надкусить, всередину залізе й щодня вимагатиме постійної прописки. А фантазія у Тані ого-го! Боюсь я за рідну фантастику, ой, як боязко.

Не буду приховувати, той факт, що усі навкруги вагітні, а я – ні, мене трошки бентежив.  Я почала просити Рому про дитину ще у весільній подорожі. Він сказав, що  краще про це подумати після подорожі, ще краще  - через рік-два, а в ідеалі  - після того, як я отримаю диплом.  І не тому, що боявся тата ( цитую його основний постулат - «Ніна для дітей  ще мала!»), а тому, що був переконаний – не переживе моїх страждань під час пологів.

 Я пам’ятаю, як  репетувала на все бунгало, що саме під час медового місяця усі нормальні люди  роблять дітей!  Рома  широко посміхнувся, обійняв  і поцілував,  сказавши, що я сама ще дитина, хоч і до біса сексуальна. Він не врахував, що я умію вмовляти. А мені ж його умовити – на раз-два!