Читати книгу - "Невдячна іграшка"

Я так досі й не розповіла йому про існування маминого листа, і це мені муляє. То для мене надто болюча тема, дуже особисте. Але щоразу, як тільки пригадую його зміст, приходжу до висновку, що та інформація може пролити світло на всі подальші події. А Станіслав досвідчений у таких справах, розбереться відразу. Тому для нього я зробила вибіркову копію листа мами та маю намір перед відльотом вручити його Стасу. 

Пригадую мій тодішній похід до банку, три місяці тому, та моє розчарування. Бо з маминого послання я довідалась лише частину інформації, яку від мене ховали, бо тоді я ще була надто малою, аби щось розуміти у таких справах. В скриньці справді був лист від мами, як передбачав дядько Степан. Мамочка розповідала про своє минуле більш детально. Всю цю історію поверхнево я вже знала від дядька Степана. Єдине, що відкрилося моїм очам, це те, що моя мама ще до появи в її житті тата, до нестями закохалася в чоловіка, який приховав від неї правду хто він насправді.

Мама не писала про нього нічого поганого, тільки те, що він виявився дуже владним та контролював її на кожному кроці. А коли вона випадково дізналася хто він по суті та прийшла з'ясовувати стосунки, то він попередив, що нізащо її не відпустить.  Тому мама вирішила тікати.

У листі мама двома словами обмовилась, що саме знайомство відбулося у стінах її вишу на зустрічі з колишніми  випускниками. Між ними майже відразу спалахнуло шалене кохання. Того чоловіка, як і мою маму не зупинила  доволі велика різниця у віці – 15 років. Майже, як у мене зі Стасом.  У нас 13. Здається, що то у нас сімейне – закохуватися у дорослих чоловіків.

Вони зустрічалися протягом року, а мама навіть не здогадувалась хто він насправді. Вважала його просто впливовим бізнесменом. Однак, то була лише видима частина правди. 

Крім імені того чоловіка, більше жодних деталей не було. З листа я дізналась, що людину, яка так кардинально змінила долю мами звали Андрій Волошин. Очевидно вона вирішила, що цієї інформації цілком достатньо. Довелося зовсім недовго погуглити в інтернеті. Все виявилося неочікувано просто та дуже плачевно: Андрій Волошин на момент їх знайомства й стосунків насправді був кримінальним авторитетом. А зараз його обличчя вчергове красується на всіх білбордах столиці. І, як розповідають новини, він уже не вперше балотується за тим самим партійним списком у депутати… 

Судячи з того, що про нього пишуть незалежні медіа, він не завжди був поганим хлопцем. Свого часу навіть встиг отримати диплом юриста, навчався в престижному столичному виші. Правду, про те, що такого сталося у житті цього чоловіка, що у нього так кардинально змінилася доля, з відкритих джерел мені дізнатися не вдалося. Єдине, до чого я таки докопалася  – у нього був якийсь серйозний конфлікт з відомим впливовим чиновником. Після чого молодого адвоката-початківця на два роки запроторили до в'язниці.

Навіть не збираюся вникати в життєві труднощі чи проблеми того чоловіка в минулому, та що зробило його таким жорстким власником. Для мене він покидьок, який зламав життя моїй мамі. Сиджу і все ще вагаюся, хоч наче вже вирішила показати цей лист Станіславу. Але, як я тепер маю це зробити, якщо останні два тижні стосунки між нами дуже натягнуті. Після нашої останньої розмови відразу після скандалу Грабовської, він дістає мене своїми дзвінками та повідомленнями. Вибачається.

Минулого понеділка, відразу після того інциденту з Грабовською, він навіть заїхав до мене додому, а в середу таки витягнув до ресторану, як він сказав, на нейтральну територію. Помиритись остаточно не вийшло. Я все ще зла. Наша розмова тепер ніяк не клеїться. Не можу пробачити Станіславу, що він і далі приховує від Меланії своє кохання до мене та плани, хоч запевняв, що скаже відразу. Бісить мене та його нерішучість. Чи бреше? Невже він мене обманює? Тоді не розумію навіщо він все це затіяв? За язик його ніхто не тягнув. Чого добивається? Не розумію. Я зі свого боку не обіцяла йому негайно розійтися з Віталіком. Мені потрібен час, аби розібратись у собі. Ми наче домовились, а він злиться. Таке враження, що не було того року нашого спілкування та домовленості. Мені боляче його бачити. 

Через наполегливе бажання Маєвського й надалі бути присутнім у моєму житті у звичній вже якості, мені складно його забути, ніяк не виходить. Стас наполягає на зустрічах, але про що нам з ним розмовляти. Як на мене, то ми уже все з'ясували. Не можна ж безкінечно товкти воду в ступі та ходити по колу. Складно все це. До всього здається мені, він злиться, що у мене почалися серйозні стосунки з Віталіком. Хоч прямо цього не каже, однак це яскраво читається з його поведінки. Це Стаса дратує настільки, що не виходить приховати навіть під маскою байдужості.

Стовідсотково впевнена, що сьогодні Маєвський заявиться в аеропорт проводжати мене, хоч я наполегливо просила його цього не робити. От я і влаштую Станіславу сюрприз – віддам йому копію листа від мами. Впевнена, він точно з усім цим розбереться. Якщо вже так наполегливо хоче й надалі піклуватись про мене,  я надам йому таку можливість.

Пригадується, як Стас якось ще десь пів року тому в телефонній розмові розповідав комусь, що його розслідування смерті родини Ольшанських йде дуже складно, але все ж просувається. З чого я зрозуміла, що він навіщось займається цим питанням. Скоріш за все його співрозмовником був батько Віталіка, Олександр Віталійович, бо тільки з ним у Станіслава такі довірливі стосунки з усіх людей з його оточення, кого я знаю. Тоді ж відразу пригадалася та підслухана розмова на дачі. І в моїй голові всі пазли склалися.