Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

Говорячи про поховальні пам’ятки доби передньоазійських походів, слід наголосити, що скіфські кургани розташовувалися в ареалах осілих племен на стратегічно важливих точках, тоді як степова зона лишалась практично незаселеною. На Північному Кавказі це, передусім, Ставропольська верховина. Припускається, що саме цей регіон став плацдармом скіфів для походів до Передньої Азії. Тут, в ареалі кобанської культури відомі некрополі кочової знаті Новозавєдєнноє-ІІ, Красноє Знамя та Нартан. Інший осередок скіфської влади фіксується у Закубанні, де в середовищі місцевих осілих племен меотів, досліджені елітні Ульські та Келермеські кургани[63].

Дослідники вказують, що кочовики опановували ключові точки з метою отримати контроль над місцевим населенням. Воїнські некрополі тяжіють до вододільних комунікацій, переправ та бродів. Окрім того, важливим магнітом для кочовиків були металургійні центри, адже потреба у якісній зброї для них була нагальна завжди. Але не слід вважати, що співіснування скіфів та аборигенів Кавказу було мирним. Відома ціла низка нескіфських могил, де серед кісток похованих траплялись наконечники стріл скіфського типу.

Цінним джерелом до вивчення військової справи того часу є клинкова зброя. Більшість археологів вважає, що вона була запозичена саме у племен кобанської культури. Адже одні з найбільш ранніх зразків фіксуються у пам’ятках аборигенного населення, таких як Тлійський могильник у Південній Осетії. Важливо, що й сама технологія виготовлення мечів та кинджалів «скіфського типу» походить з Кавказу. Тут виділяються найперші біметалеві зразки, тобто вироби із залізним клинком та бронзовим руків’ям. Такий метод виробництва свідчить про спадковість ковальської справи та існування сталих «шкіл», які передавали і розвивали зброярські навички починаючи задовго до появи тут скіфів. Важливо також, що у скіфському арсеналі одразу з’являються і кинджали, і довгі вершницькі мечі. Це свідчить про те, що зброя скіфського типу виготовлялась ковалями, котрі вже були знайомі з виготовленням складних виробів.

Інша консервативна риса ранньоскіфської зброї — нервюри на клинках мечів та наконечниках списів. Нервюра — це поздовжнє виступаюче ребро, яке було характерна для зброї, відлитої з бронзи. Для того щоб сплав повністю заповнив ливарну форму довгого й плаского виробу, необхідний був широкий проливний канал. На готовому клинку цей канал відбивався у негативі у вигляді осьового ребра жорсткості. Для залізної зброї така риса не мала практичного значення, навпаки, вона перешкоджала проникненню клинка при рублячому ударі. Втім, навіть за ранньоскіфського часу зброярі продовжували втілювати звичні для них шаблони, навіть використовуючи іншу сировину і кардинально відмінну техніку виготовлення.

Класичним взірцем церемоніальної зброї того часу є набір (меч, кинджал та сокира) з Келермесу. Золоті декоративні платівки прикрашались зображеннями міфічних поліморфних тварин, левів, гірських козлів та оленів. Особливо вирізняються зображення крилатих божеств. Загалом, дослідники вказують на урартійське походження і перелічених образів, і стилістики у їх виконанні. Цікаво, що аналогічні старожитності відомі й у Наддніпрянщині. Майже ідентичний церемоніальний меч походить з Литого кургану на Кіровоградщині, що входив у склад скарбу або тризни скіфського вождя. Інші чудові зразки, що засвідчують контакти з Кавказом — бутеролі (закінчення піхов), виконані у вигляді голови хижого птаха, або котячого хижака, що згорнувся у кільце. Вони були виявлені у таких непересічних курганах, як Реп’яхувата Могила і Дар’ївка у Середньому Подніпров’ї та Старша Могила у Посуллі. Вважається, що витоки цих образів лежать, знову ж таки, на Кавказі, а для скіфів вони були привабливими в силу агресивної сутності хижих істот. Можливо, наносячи на свою зброю ці зображення, «варвари» таким чином прагнули підвищити власну силу й військову вдачу.

Однак відома низка зразків озброєння, котрі засвідчують, що принаймні частина скіфів (чи протоскіфів?) могла потрапити до Східної Європи зі сходу. Мовиться передусім про так звані шоломи кубанського типу. Це бронзові суцільнолиті вироби, які, незважаючи на свою назву, походять від зразків давньокитайського зброярства періоду Західна Чжоу. Інша цікава категорія — біметалеві чекани, тобто вироби з бронзовою втулкою та залізною ударною частиною. Походження цих виробів пов’язується з Алтайським регіоном, де відомі найбільш ранні, ще бронзові прототипи. Але характерно, що азійська зброя відома в обмеженій кількості і притаманна лише найбільш раннім пам’яткам. Дуже скоро першість у комплексі озброєння посідають все ж кавказькі зразки[64].

Якщо говорити докладніше про пам’ятки скіфів на теренах України, то слід відзначити один ключовий момент. На момент появи тут скіфів, Східноєвропейський лісостеп від Дністра до Ворскли заселяли місцеві землеробські племена, ім’я яких, на жаль не збереглось в історії. Достеменно зрозуміло лише те, що задовго до приходу скіфів, місцеве населення було включене у спільний історико-культурний простір Центральної та Східної Європи. Частина дослідників схиляється до думки про фракійське походження цієї людності. Утім починаючи з середини VII ст. до н. е. вони опинились вже в орбіті інтересів кочовиків і стали складовим варіантом новоутвореної скіфської культури.

Існує зворотна думка, згідно з якою племена Лісостепу були незалежні від скіфів, хоча й сприйняли зразки степового мистецтва та зброярства. Одним з аргументів на користь цієї гіпотези є наявність у землеробів розгалуженої системи городищ. Дійсно, реконструкції оборонних споруд таких непересічних пам’яток, як Більське, Мотронинське чи Трахтемирівське городища, справляють враження дійсно монументальних конструкцій. Втім, як показує історичний досвід, зведення укріплень, починаючи від Великої Китайської стіни і закінчуючи Змієвими Валами, вони ніколи не були панацеєю від агресивних прагнень кочовиків. Навпаки, існування розвинутої поселенської структури ставало для них центром притягнення.

Інша важлива категорія пам’яток — так звані випадкові знахідки зброї, тобто зразки, що були виявлені поза археологічною пам’яткою, ні на поселенні, і не в могилі. Особливо цікаво, що вони можуть фіксуватись на незаселених теренах. Сьогодні відомо дві області з концентрацією ранніх мечів та кинджалів — Доно — Донецький лісостеп та запрутська Молдова із Бессарабією. Припускається, що вони були загублені внаслідок конфліктів кочовиків за території необжитих пасовиськ, можливо на трасах сезонних кочівель. Адже простежується тяжіння випадкових знахідок до низинних ландшафтів у долинах річок та до вододільних степових височин.

Отже, можна говорити, що скіфи вже на найперших етапах своєї історії голосно заявили про себе. Писемні та археологічні джерела засвідчують, що походи ранніх скіфів за масштабністю історичних наслідків сміливо можна порівняти із вторгненням до Європи гуннів чи монголо-татар[65]. Вони зіграли роль у падінні Ассирійської імперії, що перекроїло політичну карту всього Близького Сходу. Низка закавказьких рейдів відзначилась тривалим перебуванням кочового війська у абсолютно чужорідному середовищі, у відриві від осередків постійного проживання. При цьому скіфи проявили себе цілком самостійним, хоча й деструктивним об’єктом тогочасної великої політики. Пізніше скіфи підкорюють осіле населення Східної Європи, що зумовило перехід місцевих землеробів від доволі мирного егалітарного існування до життя у складі ранніх вождівств. Врешті, походами на терени Центральної Європи скіфи струснули місцеві племена, внаслідок чого в Трансільванії та на Угорській низовині утворилась низка синкретичних угруповань з помітним кочівницьким компонентом.

Утім на сучасному рівні знань ми не можемо впевнено говорити