Читати книгу - "Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі"

не те саме — не відаю. Оце ж я й хотів би розгледіти. Завжди у лавах ОПА були які-небудь радикали. Вольтерівський гурток. Марко Інарос. Каcсандра Лек. Але всі вони ошивалися на загумінках, де, як нам видавалося, їх легко було контролювати. Тримати їх у межах якогось порядку, а коли це не виходить, то використовувати їхні ексцеси, аби показати, що такі форпости, як Церера і Тайко, є оплотами добра посеред моря зла. А тут вони рвонули в наступ. Я вже й не знаю, чи краще виступити проти них, а чи стати осторонь, аби вконтролювати це падіння, — договорив він і похитав головою.

— Твій друг Доуз уже, либонь, викачався з ними в їхній постелі.

— Така його вірність Поясові. Коли вважалось за найліпше шукати шляхи порозуміння з Землею та іншими внутрішніми планетами, щоб нас там поважали як рівних, тоді він на таке й націлювався. А моя лояльність є до... всіх і кожного. Довго тривав такий час, що вимагав бути голосом тих упосліджених, що були найтихіші. А тоді прийшла протомолекула й змінила правила гри, і нині, коли ті, кому по дорозі з радикалами, отримують найбільший вплив... Поки мої люди утримують Медіну, мене ніхто не посміє знехтувати. Я можу надовго приєднатися до будь-котрої сторони, де світить найбільша вигода.

— Скидається на спробу замаскувати локшину на вухах запізнілим політичним прагматизмом, — зауважив Голден і за мить додав: — Сер.

— Авжеж, — визнав Фред. — Але є ось це, і з цим мені працювати. Якщо я винайму «Росинанта», аби прилетіти на Місяць і зустрітися там з Авасаралою, ти погодишся на таку роботу?

— Якщо ми перевіримо всі Сакаєві напрацювання й ти надаси мені свій екіпаж, то я, звісно, згоден. А ще краще було б, якби ми визбирали моїх людей, хай там куди їх позаносило.

— А якщо я найму тебе, щоб ти завіз мене й того в’язня на Палладу?

— А з оцим любися сам.

Фред хихотнув і підвівся, мацаючи, чи защебнуто кобуру й чи не порожня вона.

— Наші з тобою, капітане, балаки-перемовинки, як я їх люблю! Погуляй деньок. А я вернуся до тебе, як ухвалю рішення. Туди чи сюди.

— А наразі ти куди?

— На балачку з Сакаєм, — відповів Фред. — Мо’, випитаю щось про це. Перспектива бути викинутим у вакуум з одного з моїх шлюзів, мо’, розв’яже йому язика. — Й подивився на Голдена, а вираз його обличчя виказав дивну боротьбу в його душі жалю й благання. — Я намагаюся вчинити правильно, Голдене. Але ж бувають моменти, коли невідомо напевне, де воно, оте правильне.

— Я згоден з тобою, — сказав Голден. — Але тільки до того місця, де ти запевняєш мене, що оце і є один із тих моментів.

***

Голден сидів у тайському ресторані, споживаючи арахісове карі, а воно ж було, як підказували йому спомини дитинства, не схоже ні на яку страву, котру тільки подають на поверхні Землі. Шматочок не-курчати плавав у горщику зверху на не-карі. Голден що втопить те не-курча паличкою туди вглиб, а воно гульк! І вискочить нагору. Й тут надійшли зразу два повідомлення. Перше було від мами Елізи. Родина поки що була жива-здорова. У них запровадили надзвичайний екологічний стан, але жодних наказів про евакуацію ще не надходило. Хоча, зазначила вона, звівши брову догори, наразі безпечнішого місця за їхнє ранчо годі знайти хоч би й де. Вони надсилають запасний реактор на Три Розпуття, щоб посилити місцеву енергомережу, й чекають вістей від Джексонів: можливо, тим щось треба. Голден досить добре знав маму Елізу, аби розчути глибину її тривоги в тих речах, яких вона не згадала. Але, прощаючись, вона пообіцяла виходити на зв’язок. Це було не дуже втішно, але все-таки щось.

Друге повідомлення було від Алекса. Вони, з Боббі Дрейпер, якраз перебували на кораблі прем’єр-міністра Марса й летіли на Місяць, а флот ескорту захищав їхній тил. Усі там були нажахані тими ударами по Землі, але, на Алексову думку, поки що їм океїться. За день-два мали прибути й кораблі підмоги. Жодного слівця не отримав від Наомі, хоч би куди її занесло. І так само, що ще тривожніш, не озивався й Еймос. Пожартував на Еймосову адресу, мовляв, той переживе що завгодно, бо й, зрештою, це ж не перша планета вибухає під його ногами. Але в тому гуморі крилися ті самі страх і жах, які переживав і сам Голден. Коли Алекс попрощався, Голден прослухав повідомлення ще тричі — аби тільки чути цей знайомий голос.

Почав був записувати відповідь, але цей ресторанчик був надто відкритий і галасливий, аби в цьому гаморі висловлювати щирі думки, тож він сам собі пообіцяв, що повернеться до цієї справи, хай-но опиниться знов у своїх апартаментах. Доїв, скільки здолав, того карі, а ресторанні вогні змістилися: від блакиті до призахідного золота, що буває вечорами на тій планеті, де багато хто з оцих завсідників так ніколи й не бував і нічого такого не бачив — хіба що на екрані. Він оплатив чек, і тоді приступив до нього офіціант, пропонуючи цілий розмай пообідніх десертів та трунків. Досить-таки невідчепний, хоч і в межах чемності, погляд: ну, чом Голденові не замовити й ще чогось?

А Голденів розум почав розкручувати хитросплети всяких зв’язків. З’їсти чогось більше — то й запити чимсь треба взяти більше, а тоді довше спати, більше сексу мати... Хоч якого-небудь сексу! Він-бо так відчував свої океанські печери невтоленого бажання. Щось подібне до голоду чи спраги, до виснаження чи хоті, але ж як, чим це втолити? І слів для цього він не знаходив, а воно тільки штовхало у гнів, у відчай. А за всім цим крився страх, що його екіпаж ніколи не повернеться на корабель, і напад цього страху був мов підступний удар нижче пояса.

І тоді прийшло слово для визначення цього стану: туга! Туга за домівкою. «Росинант»? Він такий прекрасний, але рідною домівкою стане цей корабель аж тоді, коли в ньому знов опиняться Алекс, Еймос і Наомі. І що буде, як вони так ніколи й не повернуться? Як довго протриває ця туга? Як довго він чекатиме на них, навіть коли дізнається: не повернуться ніколи?.. Офіціант лагідною усмішкою нагадав йому.

— Нічого не треба, — сказав Голден. — Дякую.

Вийшов у головний коридор, продумуючи, що та як сказати Алексові. Усе, що він скаже, перевірить марсіянська служба комунікацій, тож не хотілося вставляти непевні вислови, що можуть надаватися до хибних витлумачень. Проблема тут була та, що він завжди точно знав, що й як хотів сказати, не добачаючи інших тлумачень, поки хтось інший на це йому не вкаже. Чи