Читати книгу - "Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі"

— І досі.

— Саме так. Це є щось таке, що я й досі спроможний робити, — сказав Фред. — І робитиму це всім дідькам на зло.

Фредову контору все ще ремонтували. Стіни й стеля були відкриті у вакуум. Драммер підшукала йому куточок біля переповненої гауптвахти. Але ж куточок — то не офіс. І тісне то було приміщення, й геть не імпозантне. Голден не міг позбутися враження, ніби Фред чи у відставку пішов, чи посунувся на нижчу посаду. А чи прийняв, без нарікань, те, що йому підкинув усесвіт.

Фред усівся за свій стіл і потер очі долонями.

— Правда тут така, що чи не вся наша теперішня робота не удостоїться навіть стати приміткою в книгах історії.

— А звідки тобі це знати? Ти просто переживаєш стан пригнічення, — сказав Голден. Але Фред уже виводив свою роботу на екран настільного монітора.

— Цієї ночі я отримав два повідомлення. Ну, всього прийшло більше, але цікавих два. Перше із Землі. Авасарала якраз була на Місяці, коли це сталось, і вона складає відповідь.

— Відповідь?

— Через дипломатичну конференцію. Прем’єр-міністр Марса якраз туди й летів. І мене вона туди кличе. Аби я «відрепрезентував не зовсім відморожене крило ОПА». Якщо людство й справді спирається на дипломатичний хист цієї жінки, то... цікаво, куди це всіх вивезе.

— А що ще гірше може трапитися? Війна?

Фред викашляв понурий смішок.

— Я вже домовився з Драммер. Вона готова узяти на себе керівництво станцією за моєї відсутності.

— То ти збираєшся накивати п’ятами?

— Я ще не певен, чи приб’юся туди, але тут лишатися не хочу. І ще щось хотів би тобі показати.

Фред відкрив якесь інше повідомлення й жестом запросив Голдена глянути. Там було бліде обличчя чоловіка з коротко підстриженою чуприною і ранніми зморшками, що змагалися з рубцями від прищів давнього юнацького акне. Датування в лівому нижньому кутику свідчило, що це надіслано з Паллади.

— Андерсон Доуз, — пояснив Фред. — Чував ти про такого?

— Великий рушій і потрясатель ОПА, чи не так?

— Цей добувся до мене ще вчора. Зробив мене оберненою досередини статуєю Поясу. Знаряддям для переходу Церери під нагляд ОПА. Протягом останніх кількох років він провадив перемовини про те, щоб ОПА мала на Ганімеді однакові з Землею та Марсом ставки.

— Зрозуміло, — мовив Голден.

Фред увімкнув запис, і чоловік на екрані ожив. Голос його був низький і здушений, от ніби від завданих у горло численних ударів.

— Фреде! Я знаю, що тобі доводиться переживати нелегкі часи. Та й для хоч би кого з нас це добрячий шок. Але так воно й буває. Історія складається з сюрпризів, які лиш озираючись назад можна визнати за очевидність. Хочу, щоб ти знав: нічого з цього я не санкціонував. Але знаю тих, що це схвалили, й вони є щирі патріоти, хоч ти що про них кажи.

— Що це за лайно? — обурився Голден.

— Ще послухай — зараз засмердить так, що носа заткнеш, — порадив Фред.

— Наразі я звертаюся до тебе з пропозицією зробити мир у рямцях нашої організації. Знаю так само, як і ти, незгірш, скільки ти приніс у жертву, тяжко працюючи на ОПА ці роки. І це не забуто. Але зараз ми вступаємо в новий вік, а він приносить свою логіку. Я досить добре знаю тебе як чоловіка, що розрізняє справедливість і речі, що мають трапитися. Я знову прийму, обійму тебе. Присягаюся: так і вчиню. Але мені буде потрібен знак згоди від тебе. Щось таке, що я міг би принести й показати новим силам, аби переконати їх у тому, що ти — розважливий чоловік. Що можеш піти на переговори. Ось ти взяв і ув’язнив одного чоловіка. Не учасника заколоту. Зрозуміло, що говорити зараз про таке — це аж надто забігати наперед. Та все ж він у тебе під вартою. Звати його Вільям Сакай. Як жест доброї волі я прошу тебе, щоб ти повернув мені його на станцію Паллада, а я на знак вдячності забезпечу тобі місце за столом, коли...

Тут Фред зупинив запис, й Андерсон Доуз завмер зі своїми напіврозкритими очима й устами.

— Та ти знущаєшся з мене, — не повірив власним вухам Голден.

— Тут ніхто не сміється.

Голден сів на крайчик письмового стола й витріщився на того знерухомленого чоловіка, а в душі його бурхали суперечливі почуття: гнів, подив, обурення, зачудування, відчай...

— Ти міг би відповісти, що ми вже викинули його з повітряного люка у відкритий космос.

— І коли ж пропонуєш сказати це: до чи після того, як викинем?

— Чи до, чи опісля, чи й обидва рази.

Фред усміхнувся й опустив дисплей, закрив термінал.

— Ти так це кажеш, але ж цього не зробиш. Навіть як розсер­дишся, ти лишаєшся надто порядною людиною. І виявляється, що й я такий.

— Справді?

— Постарівши, я розм’як. І нині все видається мені таким... тендітним. Ми й досі в локдауні, й я мушу його скасувати. Набути якоїсь подоби нормальності. Однак не це головне. Мене запрошено до двох кругленьких столів. Внутрішні планети відступають. Перегруповуються. Радикали з ОПА перехоплюють лідерство.

— Але ж вони — божевільні масові вбивці.

— Еге ж, — мовив Фред. — А ми навіть не знаємо, хто це. Доуз знає. А я ні.

— Стривай! Хвилинку! — сказав Голден. — Чекай-но. Невже ти ладен запропонувати, що віддаси тому Доузові ув’язненого Сакая, аби той хлоп розкрив тобі імена всіх тих, що жбурляються скелями, а ти б їх розкрив Авасаралі? Скільки ж разів сподіваєшся ти переходити туди-сюди протягом однієї кар’єри?

— Я ніколи не скакав туди-сюди, — заперечив Фред. — От тільки сторони туди-сюди, міняться довкола мене. Я завжди був тим, хто хоче порядку. Миру. Навіть справедливості. Події на станції Андерсон відкрили мені очі на речі, яких я не бачив. А чи волів радше не бачити. А зараз оце...

— Це повтор: те саме знову!

— Те чи