Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"

Іноді здається, що моїх близьких охопила близнюкоманія, бо всі розмови в родині зводяться до малечі. Олександр Петрович планує, як він буде ходити з онуками у ліс по гриби, Ярослав, своєю чергою, вже купив два маленьких спінінги, щоб брати малих з собою на риболовлю, а Надя з Галиною Володимирівною мріють, як будуть гуляти у парку з красунями дівчатами. От для кого це буде удар, то це для них.

Кладу руку поверх файлу з результатами УЗД та фотографією своїх малюків. Не так це має бути. Звісно, що я вдячна Андрію за його підтримку і те що він поїхав зі мною, щоб я не почувала себе самотньою. Але це мав бути лише наш момент, мій та Слави. І те, що він навіть не здогадується про своє майбутнє батьківство розриває мені серце. Я не наважилась розказати йому про це особисто до від'їзду, а тепер не можу підібрати слів, щоб зізнатись у всьому телефоном. Навіть коли ми спілкуємось по відеозв'язку, я завжди тримаю камеру на рівні обличчя, щоб не засвітити кругленький живіт, та груди, що через вагітність, збільшуються, як на дріжджах і скоро вистрибнуть з бюстгальтера.

Мені шкода, що він пропускає такі важливі моменти, але по іншому не виходить. Я зробила цей вибір за нього і лише сподіваюсь, що ніколи про нього не пошкодую, а він зможе мене за це пробачити. Лише декілька тижнів і я зможу торкнутись його або навіть обійняти.

- Сюрприз! - одночасно вигукують дівчата, щойно я переступаю поріг Андрієвої квартири. 

Що вони тут роблять? Кидаюсь в обійми подруг і щосили стискаю їх. Я так скучила за ними. 

- А ну відпустили її, бо ще племінників мені розчавите, - грізно каже Андрій і приміряє роль турботливого дядечка. 

- Це хлопці? - вловлює суть Катя і починає верещати від радості. 

Вперше бачу дівчину, яка не тане від рожевих пишних суконь та блискучих бантів, і замість того щоб чекати на народження племінниць, вона зрадницьки зробила ставку на народження хлопців. Взагалі то, на дівчат сподівались лише я, Надя та Галина Володимирівна, а от Олександр Петрович, Ярослав, Андрій та зрадниця Катя були впевнені, що народяться саме хлопці. Соня, як завжди, тримала нейтралітет, і лише відповідала: "Неважливо хто, головне, щоб здорові були", ми всі погоджувалися з нею, але кожен залишався при своїх надіях.

Після поїдання ще теплої піци, Андрій вишикував нас у рядочок, а сам замислено крокує туди-сюди.

- Так, купіть малим все що треба, одежу, іграшки, підгузки… ну ви зрозуміли, щоб потім не довелось бігати по магазинах в останню мить, - тицяє в мене пальцем, наче я проти, хоча я мовчу. - Ще придивіться ліжечка, ванночки та столи, щоб пеленати. Що? - знову зупиняє на мені свій погляд, а я лише розвожу руками і продовжую мовчати, хоча і здивована його обізнаністю. - Як не дивно, але я теж вмію користуватись інтернетом, тому трохи знаю, що потрібно дітям. Тим паче, що на вас надії немає.

- Ти забув за візочок, - додає Катя і посміхається.

- Не забув, - дістає телефон і розвертає до мене екраном, на якому рядочками написаний список речей для новонароджених. - Пункт п'ять. 

Дівчата сміються з його списку та серйозного настрою, а я роблю крок вперед і обіймаю друга з вдячністю. Якби мені хтось сказав, при першій зустрічі з Андрієм, що цей безбашений веселун, буде ретельно складати список покупок для своїх племінників, я б ніколи в це не повірила. І це ще раз підтверджує, наскільки погано я розбираюсь в людях. 

Андрій ніжно гладить мене по спині та повертає на місце у строю.

- Стосовно візочка, не здумайте купити якесь дешеве лайно, - тицяє в мене пальцем. - Хочу, щоб у моїх племінників був візочок, наче Феррарі серед візочків, - тепер він тицяє пальцем в Катю, а вона йому салютує.

- Так, - зупиняється навпроти мене і тримає перед обличчям банківську карту. - Тобі я не довіряю, ти занадто економна.

Підходить до Соні, але махнувши на неї рукою, проходить повз, і я його розумію, бо гірше за мою економію, може бути лише Соніна скромність. Та він має розуміти, що в нього залишається лише Катя, і на його місці я б так не ризикувала, особливо, якщо на карті немає денного ліміту на покупки. Бачу, як починають блищати очі сестри, коли Андрій підходить до неї, він і сам це помічає, але не встигає зреагувати, і ось картка вже в її руках.

- Не хвилюйся, красунчику, ти обрав правильну людину для такої важливої місії. Я куплю хлопцям такі круті колеса, що мамочки, на прогулянці, будуть самі підкидати тобі дітей у візочок, - вона підморгує йому, а я вже бачу, як ввечері Андрій буде лити сльози над своєю, вже порожньою, картою. О Боже, сподіваюсь, що у нього немає там кредитних коштів.

- Здивуй мене, сестро, - він виставляє перед нею долоню, по якій вона б'є у відповідь.

Малюки ще не народилися, а ці двоє вже пішли в рознос. Я не наважувалась зарані купити дітям підгузки, проте мені вже нема де складати іграшки від майбутніх дядька та тітоньки. Вони почали родичатися і називають один одного брат та сестра, але і прізвиськами красунчик та язва, вони теж не нехтують. Сподіваюсь, що я хоч встигну дати імена хлопцям, до того як вони і в це втрутяться.

Коли ми нарешті купили все необхідне, не тільки за моїм, але і за їхніми списками, дівчата вирішили піти на друге коло, бо виявилось, що дітям потрібні якість спеціальні ножиці, гребінці та багаторазові підгузки на виріст. Оскільки я все ж таки вагітна і вже ледве тримаюсь на ногах, мене пожаліли й залишили у кав'ярні торговельного центру, попередньо скинувши на мене всі пакунки. Я замовила собі чай, витягнула ноги й дозволила собі трохи відпочити і помріяти про смачну вечерю, якою нас обіцяв нагодувати Андрій.

Коли мій телефон почав наспівувати улюблену мелодію, я з посмішкою натиснула “Відповісти”, бо дзвонив коханий. Та замість слів “Скоро зустрінемось” я чую інше, а саме, що це скоро не так вже і близько від чого по щоках знову біжать сльози, а рука лягає поверх живота, в якому закрутились малі, щосили штовхаючи своїми п'ятами мені в боки.