Читати книгу - "Вовк-тотем"

випадки, коли приходьки з внутрішніх районів країни крали в скотарів собак і з’їдали їх, а шкури потайки вивозили на південний схід або по той бік стіни — адже собаки монгольського степу великі, хутро в них довге й щільне, тож північні ханьці дуже полюбляють виготовляти з нього шапки або матраци. При цьому Старий, пирхнувши, додавав: «Однак у своїх книжках ханьці про це чомусь ніколи не згадують!»

Усі в родині Біліґа не раз ставили Ченю це нестерпно болюче питання: чому ханьці ненавидять собак, лаються на них, вбивають їх, ще й їдять собачатину? Чень довго думав, нарешті запропонував їм наступне пояснення, коли вся родина зібралася одного вечора навколо вогнища.

Ханьці не займаються скотарством, і мисливців серед них дуже мало, а все, що можна з’їсти, вони давно вже вбили й з’їли, тому ханьці не розуміють, яка може бути користь від собаки. Через те, що ханьців багато, вони ніколи не залишаються на самоті, тож їм не потрібен собака, щоб розділити з ним тугу. У китайській мові є кілька десятків лайливих висловів, що містять згадку про собаку: вовча душа й собачі нутрощі; собаче життя; собаці на гузно не налізе[74]; собачий виплодок; нахабний, як собака при господарі-високопосадовцеві; загнаний собака й на стіну полізе; далі свого собачого носа не бачити; прихвостень; добити загнаного в воду собаку; невдячний, як собака; у собаки в пащі бивні слона не виростуть[75]; собака пішов мишей ловити — пхати носа не в свої справи; кидати в собаку баоцзу[76] з м'ясом — тільки ту баоцзу й бачили…, а нині деякі з них навіть стали політичними гаслами і вся країна наразі «трощить собачу голову Лю Шаоці[77]» і «б'є собаку Лю», тож на Заході ніхто теж не розуміє, чому китайці завжди приплітають собаку, коли говорять про справи.

Чому ж ханьці ненавидять і лають собак? Головне тому, що собака не відповідає їхнім правилам порядності. Ви чули, що в давнину в Китаї жив один святий на ім'я Конфуцій? Навіть усі китайські імператори повинні були бити поклони його статуям. Він установив для китайців багато правил, як слід поводитися людині. І ось уже сотні тисяч років китайці повинні жити за цими правилами. Кожна освічена людина в Китаї повинна мати в себе томик його висловів, так само, як тепер усі повинні мати червоні цитатники Мао. А хто не дотримуватиме цих правил, той — варвар, причому найбільш запеклих порушників навіть могли скарати на смерть. А в собаки якраз є такі недоліки, які не вписуються в старі норми, встановлені Конфуцієм. По-перше, Конфуцій учив, що слід бути ввічливим, гостинним і поважати гостей, однак собака, коли бачить сторонню людину, не розбирається чи то бідний, чи багатий, чи дитина, чи старий, чи гарний друг, чи, може, дорогий гість, що прибув з далеких країв, а кидається й гавкає на всіх підряд, тож церемонні китайці вбачають у цьому нетактовність, втрату обличчя й дуже гніваються. По-друге, Конфуцій вчив, що чоловіки й жінки не повинні вільно ходити одне до одного й паруватися безладно, хто з ким схоче, а хто порушуватиме моральні норми, того слід суворо карати, однак собаки можуть паруватися і з своїми братами чи сестрами і навіть з батьками, тож ханьці й відчувають до них огиду і бояться, щоб люди в них поганого не навчилися. По-третє, Конфуцій учив, що потрібно бути охайним в одязі і в їжі, а собакам подобається лизати людську сечу, тож ханьці й зневажають їх. І ще у бідних ханьських родинах рідко коли утримують собак, адже бідняки й самі недоїдають, де ж у них візьметься їжа для собаки? Натомість заможні родини беруть собі собак, щоб стерегли їхні двори, ще й часто спускають їх на бідняків, тому більшість бідних ханьців ненавидять собак. Отож і не дивно, що ханьці, лаючись, згадують собак, убивають їх і їдять їхнє м’ясо, а ті, хто куштував собачатину, ще й стверджують, що вона дуже смачна. Ханьці міркують так: свиню можна зарізати й з’їсти, вівцю можна зарізати й з’їсти, чому ж собаку не можна зарізати й з’їсти? Це ж усе — свійські тварини… Але основною причиною, чому ханьці ненавидять собак, убивають і їдять їх, є їхня хліборобська натура — вони ж не кочовики, тому вони завжди хочуть виправити інших під свої звички.

Старий Біліґ і Бат довго мовчали, але й не заперечували нічого на Ченеве пояснення. Подумавши трохи, Старий сказав:

— Дитино, якби між монголами й ханьцями було більше таких людей, як ти, котрі дошукуються до суті справи, то було б добре.

А Ґасмаа зітхнула з жалем і розгнівано сказала:

— Нещасний той собака, що потрапить до вас, ханьців, — йому там ніяк виявити свої гарні якості, а ви тільки й бачите, що недоліки. Якби я була собакою, я б ніколи до вас не пішла, хай би мене вовк загриз, але я б лишилася в степу!

— Я теж зрозумів це тільки після того, як потрапив у степ, — сказав Чень. — Собака найкраще з-поміж усіх тварин може розуміти людину, він — справжній друг людини. І тільки відсталі й бідні селяни з’їдають усе, що не потрібно їсти, включаючи й собачатину. Сподіваюся, що в майбутньому, коли китайці розбагатіють і в них буде достатньо зерна, вони також потоваришують із собаками й припинять ненавидіти їх та їсти їхнє м’ясо. Прибувши в степ, я особливо полюбив собак, якщо хоч день не побачу котрогось зі своїх собак, то на душі ніби пустка. Якби зараз хтось украв собаку з нашої юрти, ми б з Яном Ке так би відлупцювали його, що все з’їдене вийшло б у нього назад… —