Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

- Дебіл чи що? – лютую без жартів, холод обдав мої клітини, це мої почуття до того чудовиська. - Я не вмію лікувати! І я – Есма!

Діен зупинився, дивиться на мене запитливо.

- А що ви з Енді робили у лісі з моїм подарунком?

- То це ти кролика мені надіслав? Зовсім хворий! Я не вмію лікувати! Я – не Естеліта! – сердито гарчу.

- Але тварин у тебе виходить добре рятувати, - начебто схвалив мою поведінку. - Вона так робила. Потім ще лікувала, відновлювала їх.

- Я так не вмію. Я володію лише ілюзією.

- Не применшуй. Я знаю, що ти намагалася вилікувати того кролика у лісі, і тобі майже це вдалося. Спробуємо ще раз. Давай. Віднови цього.

Підкинув мені звірятко, ніби це сміття. Тепер бачу весь бруд душі цього мага. Він чорний усередині, абсолютно чорний. Душа холодна, пробирає до мурашок.

Я схилилася над убитим звірком, виставляю над ним руку. Мені гаряче, долоні обпікає. Відчуваю приплив сил. Але тільце лежить без дихання.

- Тільки не треба сліз, Есті!

- Закрий свого рота! Ти жахливий! - Сліз у моїх очах немає, я в люті. Уже не виправляю своє ім’я, бісить. Лише дурний не зрозуміє з першого разу.

Знову намагаюся воскресити тварину. Нічого не виходить. Я надто слабка. Навіть дивно, що мені вистачило сил на півгодини переміщення цих звірят. Я могла б впасти і раніше. Але ні, стою й досі на своїх двох, навіть силу вогню треную. Але Енді казав, що Діену не можна розповідати про фенікса, отже, і вогонь показувати не варто. Мало що в чорта на думці.

- Гаразд, не хвилюйся ти так!

Змахнув рукою – всі звірята встали. Крокують, ніби щойно не були вбиті. Діен відправив їх по вольєрах. Усміхається, дивлячись на моє здивоване обличчя.

- Як ти це зробив? – я приголомшена, щоправда, під враженням.

- Чула щось про магію? - знущається, розводить руками, прикриває очі, мовляв, який я красень, багато вмію.

- І як ти роздобув усі ці сили? Скільки магів убив? – мої зуби стиснуті, хочу кинутися з пазурами на цього монстра, подряпати його гарненьке обличчя.

- Та що ти, Есмо! Нікого я не вбивав. Я ж не зовсім…

- Ти зовсім чокнутий, не прибіднюйся! То де ти їх узяв?

- На чорному ринку для магів. Купив кілька сил на аукціоні. Виявляється, непогана річ. Мені подобається.

- Ти брешеш! Немає такого чорного ринку! – хочу навчитися бризкати отрутою, якщо таке можливо, щоб використати цю силу у розмові з такими чудовиськами.

- Заспокойся, Есмо! Я нікого не вбив, усі живі, бачиш. І магів я не вбивав. Будь-яку силу можна купити, якщо її виставлять на продаж. От і все. Я маю можливості, як ти вже зрозуміла, - демонстративно махнув рукою, нагадуючи, що він володіє островом.

- Я тобі не вірю!

- Гаразд, ти маєш рацію. Одного мага я вбив, – його обличчя різко стало серйозним, навіть куточки губ опустилися, він відвів очі убік. – І це її сили ти щойно бачила. Я навчився ними краще користуватися. Естеліта була магом-лікарем.

Діен замовк, але я помітила, як він тяжко проковтнув. В обличчі майнув біль. Ще трохи – і я повірю, що він також має почуття.

- Ось це її склеп, - Діен показав на печеру за нашими спинами.

Тільки зараз я помітила, як гарно оформлений цей дивний вхід до невідомості. Закруглені двері обрамлені кладкою з декоративного каменю, металева ручка у вигляді кільця поблискує, ніби її часто хтось торкається. Навколо безліч кольорів, десь чується звук струмка. Це не тропічний острів, це райський сад.

- Чому вона тут?

- Я обіцяв їй подарувати рай. Так що це він.

Мені стало сумно, але я не шкодуватиму цього монстра. Його не виправдовує те, що він лікує тварин відразу після їхнього поранення. На таке здатний справжнісінький лиходій. Я навіть не уявляю, як дівчина могла такого полюбити.

- Ти не намагався її повернути за допомогою магії?

Діен сумно видихнув.

- Я перепробував усе. Шукав лікарів, використовував заклинання, возив її порох у різні місця. Безрезультатно. Є один шанс на мільйон, що я зустріну того, хто зможе мені допомогти.

- Скільки минуло років відтоді? Скільки тобі було?

- Мені було тридцять п'ять, Енді двадцять, Естеліті двадцять п'ять.

- Значить, у вас із братом п'ятнадцять років різниця…

- Енді був ще зовсім молодим. Нічого не розумів у житті, у почуттях.

- Ти не можеш звинувачувати тільки його в тому, що трапилося. І навіщо ти йому мстиш через стільки років?

- Він не буде щасливий, поки я страждаю. Я знищу все, що йому дорого, як він зробив зі мною, - Діен стиснув зуби, сердито подивився мені в очі. І знову холод розлився по моєму тілу.

- Ти монстр! – мою жалість до нього як рукою зняло.

Переміщаюся до будиночка на пляжі. Нехай шукає мене, де заманеться. Хоча неважко здогадатися, що я тут. Іншого місця на острові не знаю. Відсиджусь у кімнаті. Не хочу бути поряд із ним. Зло у чистому вигляді. Спочатку вбити, потім воскресити. Хто на таке здатний?