Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"

— Ну, ви хоча б не скупий, що там не кажи, — похвалила Мілдред, коли він відчиняв двері купе.

Філіп не знав, зрадів чи засмутився, коли до них приєдналися інші пасажири, і розмову довелося припинити. Вони вийшли у Герн-Гілл, і він провів дівчину до рогу вулиці, на якій вона жила.

— Тут я з вами попрощаюся, — сказала Мілдред, простягаючи руку. — Не варто проводжати мене до дверей. Я добре знаю сусідів і не хочу, аби вони пліткували.

Вона побажала йому на добраніч і швидко пішла геть. Філіп бачив у темряві білу шаль. Він думав, що Мілдред обернеться, але вона цього не зробила. Побачивши, до якого будинку вона зайшла, він трохи почекав і підійшов, аби подивитися на нього ближче. Це був звичайний охайний будиночок із жовтої цегли, точнісінько такий самий, як усі інші будиночки на цій вулиці. Кері трохи постояв там, аж поки у вікні на другому поверсі не згасло світло, а потім повільно почовгав на станцію. Вечір минув невдало, і юнак почувався роздратованим, стривоженим і нещасним.

Лежачи в ліжку, він продовжував бачити в кутку вагона Мілдред із білою мереживною шаллю на голові. Філіп не знав, як переживе години до тієї миті, коли побачить її знову. У напівсні він бачив тендітні риси дівочого обличчя із зеленуватою шкірою. Із нею він не був щасливим, але без неї був нещасним. Філіпові хотілося сидіти поруч із Мілдред, дивитися на неї, торкатися її, йому хотілося… майнула думка, але він не наважився додумати її до кінця і раптом остаточно прокинувся… він хотів цілувати тонкі бліді вуста. Нарешті правда відкрилася йому. Він закохався у Мілдред. Це було неймовірно.

Раніше Філіп часто думав про те, як закохається, і перед очима завжди з’являлася одна й та сама картина. Він бачив, як заходить до бальної зали, погляд падає на групку чоловіків та жінок, і одна з них повертається до нього. Вона зустрічається з ним поглядом, і Філіп розуміє, що подих перехопило не лише йому, а їй теж. Він завмирає. Вона висока, темноволоса і прекрасна, з очима чорними, мов ніч; убрана в біле, а в чорних косах сяють діаманти; вони прикипіли одне до одного поглядами й забули про всіх навкруги. Він іде прямісінько до неї, а вона робить крок йому назустріч. Обоє відчувають, що зараз не час для офіційних знайомств. Філіп озивається до неї:

— Я шукав вас ціле життя, — каже він.

— Ви нарешті прийшли, — бурмоче дівчина.

— Потанцюєте зі мною?

Вона ховається у його обіймах, і вони танцюють (Філіп завжди уявляв, що не кульгає). Танцює дівчина божественно.

— Я ніколи не танцювала ні з ким таким вправним, як ви, — каже вона, розриває свою бальну карту, і вони продовжують танцювати разом цілий вечір.

— Я такий вдячний долі, що дочекався вас, — каже дівчині Філіп. — Вірив, що врешті-решт ми обов’язково зустрінемося.

Люди в бальній залі витріщаються на них, але їм байдуже. Вони не хочуть приховувати свою пристрасть. Потім закохані виходять у садок. Філіп накриває дівочі плечі легким плащем і допомагає їй сісти в кеб, що вже чекає на них. Вони встигають на опівнічний потяг до Парижа і летять крізь мовчазну зоряну ніч у невідоме майбуття.

Філіп подумав про свої старі фантазії, і закоханість у Мілдред Роджерс здалася йому неможливою. У неї було неоковирне ім’я. Він не вважав її гарненькою, ненавидів її худу статуру (Філіп лише сьогодні помітив, як випирають з-під вечірньої сукні ребра); він по черзі пригадав її риси — вуста йому не подобалися, а нездоровий колір обличчя викликав якусь невиразну огиду. Вона була вульгарною дівкою. Її мова, груба й небагатослівна, свідчила про обмежений розум. Філіп згадав, як Мілдред по-мавпячому хихотіла над жартами в опереті й те, як вона старанно відстовбурчувала мізинець, підносячи келих до рота; її манери, так само як розмови, були сповнені огидної манірності. Він подумав про її зверхність (часом так і хотілося нам’яти дівчині вуха), і раптом, невідомо чому — можливо, від думки про те, аби вдарити її, чи від згадки про її крихітні гарненькі вушка — Філіпа накрило хвилею емоцій. Він жадав її. Уявляв, як тримає у своїх обіймах її худеньке делікатне тіло, як цілує її бліді вуста; йому хотілося торкнутися пальцями її зеленуватих щік. Він хотів її.

Колись Філіп вважав кохання блаженством, яке охоплює тебе, і здається, що навколо запанувала весна; він шукав безмежного щастя, але це не було щастям. Його душа страждала від жаги, бажання було болючим, а мука такою гіркою, як ніколи раніше. Він спробував згадати, коли це почалося, але не зміг. Знав лише, що після перших кількох відвідин, щоразу заходячи в кафе, відчував, як стискається серце, а якщо Мілдред зверталася до Кері, у нього перехоплювало подих. Варто їй було піти геть, він почувався розчавленим, але щойно вона поверталася, із нею приходив розпач.

Філіп витягнувся на ліжку, мов пес, і замислився, як збирається жити, якщо біль у душі ніколи не вщухне.

58

Наступного дня Філіп прокинувся рано й одразу ж подумав про Мілдред. Йому спало на думку, що можна зустріти дівчину на вокзалі Вікторії і провести до кафе. Він поспіхом поголився, вдягнувся нашвидкуруч і сів на автобус до залізничної станції. Вийшовши на вокзалі за двадцять восьма, він узявся розглядати потяги. О цій ранній порі з них висипалися і розтікалися платформою натовпи службовців та продавців: усі поспішали, деякі йшли парами, час від часу з’являлася зграйка дівчат, але здебільшого люди крокували самотою. У променях ранкового світла вони були блідими, майже всі потворними та відстороненими; молодь ішла легко, наче крокувати цементною платформою було приємно, а старше покоління, стривожено насупившись, рухалося механічно.

Нарешті Філіп помітив Мілдред і радісно кинувся їй назустріч.

— Доброго ранку, — привітався він. — Я вирішив прийти і дізнатися, як ви маєтеся після вчорашнього вечора.

Дівчина була вбрана у старе коричневе пальто і матроський капелюшок. Із виразу її обличчя ставало зрозуміло, що вона не надто рада бачити Філіпа.

— Ох, зі мною все гаразд, але я не можу гаяти багато часу.

— Ви не заперечуєте, якщо я прогуляюся з вами уздовж Вікторія-стрит?

— Я вже запізнююся й мушу йти хутчіш, — озвалася офіціантка, кидаючи погляд на Філіпову хвору ногу.

Він залився багрянцем.

— Перепрошую. Не затримуватиму вас.

— Як собі хочете.

Мілдред пішла далі, а Філіп, похнюпившись, повернувся додому снідати. Він ненавидів її. Знав,