Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
До сфери діяльності Народних зборів входили найважливіші для поліса питання зовнішньої політики, оборони, взаємовідносин із навколишніми племенами, від імені цього органу видавалися закони про грошовий обіг, торгівлю, надавалися різні привілеї іноземцям — проксенії, ателії, почесні декрети на пошану тих, що мали особливі заслуги перед містом.
Дещо інші функції мала Рада — її члени попередньо обговорювали питання, що вносилися на розгляд Народних зборів, контролювали роботу виконавчих органів — різних колегій, які відповідали за ту чи ту галузь життя держави. До сфери діяльності Ради входили й деякі інші питання, зокрема, перевірка якостей кандидатів на найважливіші посади в полісі.
Виконавча влада перебувала в руках окремих магістратів (колегій або окремих осіб), яких обирали відкритим голосуванням Народні збори, звичайно, на один рік. Колегіями керувала вища колегія архонтів. До її компетенції входило скликання Народних зборів у екстремальних випадках, контроль за фінансами, в тому числі за карбуванням монет.
Діяльність інших магістратів була більш спеціалізованою. Військовими справами відала колегія стратегів з шести чоловік; колегії агораномів і астиномів (їхні обов'язки часто бували аналогічними) виконували певною мірою поліцейські функції — вони стежили за порядком на ринках, особливо на агорі, за точністю міри та ваги, якістю товарів, комунальним міським господарством, водопостачанням та каналізацією, станом будівель, доріг та вулиць, гавані, контролювали й ремісницькі майстерні, зокрема керамічне виробництво й клеймування посуду[790].
До складу виконавчих магістратур входили секретарі, гімнасіарх, глашатай.
Істотну роль відігравав і суд. Він містився в спеціальному будинку — дикастерії, займався різноманітними громадськими та кримінальними справами, мав право на різні санкції — штрафи, вигнання, конфіскацію майна тощо.
Одразу ж після відсічі ворожим військам в Ольвійській державі спостерігається надзвичайне піднесення в усіх сферах економічного життя. Досягає найбільших розмірів і територія міста, забудовуються схили терасної частини Ольвії. Проводяться перебудови в межах цілих районів[791].
Максимально за всю історію поліса розширюється сільська округа — відновлюється життя на старих поселеннях, виникають нові, збільшується щільність освоєння хори, з'являється нова категорія садиб — великі окремо розташовані колективні садиби[792]. Поява нової категорії садиб пов'язана з розвитком землеволодіння і землекористування, подальшим процесом концентрації земель в руках великих землевласників і відповідно посиленням майнової поляризації населення. Якщо раніше це були лише індивідуальні садиби з невеликою кількістю мешканців, то у колективних могло мешкати до 12 сімей. Тобто, значно ширшими стали можливості обробки землі. Так, 12 сімей робітників, які жили в одній садибі, могли обробити не менш як 200 га, якщо виходити з того, що в сім'ї з 8—10 чоловік було по 3—4 робітники і що кожний з робітників обробляв близько 5—6 га за рік[793]. Обидва типи землекористування — селища і садиби — на ольвійській хорі досягли найвищого розвитку у першій половині III ст. до н. е.
Таким чином, можна констатувати деякі зміни в системі землекористування поліса. Невеликі сільські громади, перебуваючи на землях поліса, підпорядковувались йому. Є припущення, що сільські поселення належали нерівноправним вільним особам, а сільські індивідуальні садиби — громадянам[794]. Таке твердження здається не досить переконливим — жителі сільських поселень могли бути і вільними власниками ділянок та будинків на сільській території, і орендарями. Тим більше, що дослідники відзначають вищий життєвий рівень мешканців селищ, ніж мешканців садиб[795]. Садиби могли належати багатим громадянам Ольвії, а управління роботами на них могло здійснюватись через управителів, як це було заведено у великих господарствах Греції [Peut., Per., XVI].
Інтенсифікація землеробства і ущільнення заселеності хори призвели до того, що в цілому у полісі в період розквіту могло вироблятись не менш як 30000—55000 т зерна. Однак і внутрішні потреби поліса були значні — вони становили не менш як 24000— 30000 т (для жителів сільської округи й міста), тобто практично Ольвія навіть у період розквіту виробляла майже тільки те зерно, яке потрібно було їй самій для відтворення сільського господарства і харчування населення. Надлишок хліба для продажу був можливий лише в особливо врожайні роки[796].
Значні зміни відбуваються в елліністичний час у сфері ремісничої діяльності: розширюється обсяг продукції та посилюється її товарність, оновлюється номенклатура й технологія виробів. Ці явища охопили практично всі основні галузі ремесла — будівельну справу, металургію, керамічне виробництво тощо.
Серед ремісничих господарств, вірогідно, переважали дрібні та середні. Про великі ергастерії хоча б таких масштабів, які були на Боспорі, даних в Ольвії немає, як і про існування суто полісних майстерень. Можна припустити, що під контролем поліса перебувала певна доля металургійних майстерень, зокрема бронзо ливарних, частина яких займалася карбуванням грошей.
Судячи з розкопок, приватні майстерні були невеликими за розміром і розташовувалися у будинках ремісників. Невеликими були й майстерні, які розміщувалися на теменосі[797] й належали до храмових володінь.
На жаль, ми майже не маємо конкретних даних про організацію та соціальний характер ремісництва в Ольвії. Лише в одному написі II ст. до н. е. йдеться про майстерні [IOSPE, І2, 34], але контекст документа не дає можливості якось їх характеризувати.
Зростання товарності виробництва й збільшення ролі товарно-грошових відносин в економіці та житті суспільства виявилися, зокрема, в розширенні обсягів торгівлі, як внутрішньої, так і зовнішньої. В цей час тривають торговельні зв'язки з Афінами та іншими центрами метрополії (Фасос, Хіос), активізується обмін з античними містами Припонтійського регіону. Починається переорієнтація в основних напрямах торгівлі й спостерігається вихід на ринок нових контрагентів. Так, Синопа, Родос та інші центри поступово витісняють з північнопонтійського ринку традиційних партнерів — Фасос, Менду, Хіос, Гераклею, Візантій.
Однак поряд з розвитком торгівлі з античними містами слід зазначити скорочення масштабів обмінних відносин з негрецьким світом, хоча торгові шляхи поширюються далеко на схід, у район Нижньої Волги, де відомі знахідки ольвійських монет[798].
Активізація торгівлі з античними державами спричиняє посилення полісного нагляду за інститутами торгівлі й торговими операціями. Зокрема, колегія агораномів була збільшена до трьох чоловік (у IV ст. до н. е. цей магістрат обмежувався однією людиною[799]) клейма цієї колегії ставилися на мірних посудинах, можливо, і на гирях[800]. Найімовірніше, в цей час функціонували й колегії астиномів. У зв'язку
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба», після закриття браузера.