Читати книгу - "Природа всіх речей"

Своєї сестри Пруденс Алма не бачила, але вряди-годи чула про неї звістки: бідність і скасування рабства, скасування рабства і бідність, вічно та сама невесела історія.

Алма міркувала над усім цим, але ніяк не могла з’ясувати до кінця. Чому їхні життя склалися так, а не інакше? Їй згадалося, як колись вона виокремила чотири види часу, що перетинаються й існують одночасно: божественний час, геологічний час, людський час і час моху. Подумала, що майже все життя мріяла жити в повільному, мікроскопічному часі моху. Дивне бажання, але пізніше вона зустріла Емброза Пайка, який жадав ще більшої дивовижі: жити в безкінечній порожнечі божественного часу — себто жити взагалі за межами часу. І він хотів, щоб вона жила там разом з ним.

Зрозуміло було тільки одне: найсумнішим, найбожевільнішим, найспустошливішим видом часу був, відколи існує світ, людський час. Алма щосили намагалася його ігнорувати.

Та дні минали один за одним.

На початку травня 1851 року до Білого Акру надійшов лист для Генрі Віттекера. Зворотної адреси не було, але краї конверта були облямовані чорною траурною смужкою. Алма читала всі листи Генрі, тож і тепер, сумлінно розбираючи листи в батьковому кабінеті, відкрила конверт.

Дорогий містере Віттекер,

пишу Вам, щоб представитися і, водночас, повідомити прикру звістку. Мене звати преподобний Френсіс Веллс, і ось уже тридцять сім років я проповідую в затоці Матаваї, що на Таїті. В минулому я вів справи з Вашим шановним представником містером Єнсі, якому відомо, що я — палкий любитель ботаніки. Я збирав рослини для містера Єнсі й показував йому місцини, де ростуть цікаві екземпляри, і так далі, і тому подібне. Крім того, я продавав йому морські створіння, корали й мушлі, які мене особливо цікавлять.

Нещодавно містер Єнсі попросив моєї допомоги з тим, щоб зберегти Вашу плантацію ванілі на острові — в цій справі у великій пригоді став приїзд, 1849 року, Вашого молодого працівника, містера Емброза Пайка. З превеликим сумом мушу повідомити Вам, що містер Пайк помер від зараження, яке в цьому тропічному кліматі призводить до швидкої й передчасної смерті бідолашного хворого.

Ви, мабуть, захочете повідомити його рідним, що Господь забрав до себе Емброза Пайка 30 листопада 1850 року. Якщо маєте охоту, передайте також його близьким, що містера Пайка поховали по-християнськи, і я простежив, щоб його могилу позначили невеликим каменем. Мені дуже шкода, що він відійшов. То був джентльмен із бездоганною мораллю й безкорисливою вдачею. Таких людей важко відшукати в тутешніх краях. Сумніваюся, що колись зустріну ще когось такого, як він.

Не маю чим більше розрадити Вас, окрім як запевнити, що тепер він живе в кращому місці і йому не доведеться страждати від кривд старості.

Щиро Ваш,

преподобний Ф. П. Веллс

Ця звістка завдала Алмі такого сильного удару, як сокира, що б’є по граніту: у вухах задзвеніло, кістки задрижали, перед очима застрибали іскри. З неї відщепили шматок — якийсь страшенно важливий шматок — і той полетів у повітря й зник назавжди. Якби вона стояла, то не втрималася б на ногах. Але Алма сиділа — і впала ницьма на батьковий стіл, притислася щокою до лагідного, вдумливого листа преподобного Ф. П. Веллса й розридалася так, наче пролилися всі хмари з небесного склепіння.

Хіба можна було тужити за Емброзом ще дужче, ніж вона досі тужила? Виявляється, можна. Невдовзі Алма виявила, що за одним пластом горя йде інший, так як на океанському дні — один пласт, за ним другий, а якщо копати глибше, то знайдеться ще й третій і четвертий. Емброз поїхав від неї так давно, що їй варто було б усвідомити, що він більше не повернеться, але їй ніколи не спадало на думку, що він може померти раніше за неї. Прості чари арифметики цьому суперечили, адже він був набагато молодший за неї. Як він міг померти першим? Емброз уособлював молодість. У ньому поєдналася вся невинність юності. Та все ж він помер, а вона досі жила. Вона послала його на смерть.

Смуток буває такий глибокий, що перестає бути схожим на смуток. Біль стає таким нестерпним, що тіло перестає його відчувати. Смуток сам себе припікає, зарубцьовується, гамує відчуття. Таке знечулення стає благодаттю.

Таку глибину смутку Алма пізнала, коли підняла голову з батькового столу, коли перестала ридати. Вона рухалася так, наче нею керувала якась різка, безжалісна зовнішня сила. Найперше Алма повідомила сумну новину батькові. Вона застала його в ліжку — той лежав, заплющивши очі; сіре, зморене обличчя скидалося на посмертну маску. Довелося ганебно прокричати звістку про смерть Емброза в слухову трубку, щоб Генрі нарешті зрозумів, що сталося.

— Що ж, і того вже нема, — сказав він і знову заплющив очі.

Алма розповіла новину Ганнеке де Ґроот — та стиснула губи, притисла руки до грудей і сказала тільки:

— God! — слово, яке голландською і англійською звучить однаково.

Алма написала листа Джорджеві Гоксу, повідомивши його про те, що трапилося, й подякувавши за те, що він виявив доброту до Емброза й ушанував честь містера Пайка, видавши розкішну книжку про орхідеї. Джордж відразу ж надіслав у відповідь записку, сповнену ніжності й ввічливого співчуття.

Незабаром Алма дістала листа від своєї сестри Пруденс, яка співчувала їй через смерть чоловіка. Вона не знала, хто розповів Пруденс. І не питала. У відповідь надіслала їй подячну записку.

Від імені батька Алма надіслала лист преподобному Френсісу Веллсу з подякою за те, що той повідомив їй сумну звістку про смерть їхнього цінного працівника й запитанням, чи можуть Віттекери щось зробити для нього у відповідь.

Вона написала записку матері Емброза, у якій переписала слово в слово лист преподобного Френсіса Веллса. Їй було страшно її надсилати. Алма знала, що Емброз був улюбленим сином місіс Пайк, хоч та й нарікала на те, що той став на «хибний шлях». Хіба могло бути по-іншому? Емброз був загальний улюбленець. Ця звістка вб’є її. Крім того, Алма не могла позбутися відчуття, що це вона погубила коханого сина цієї жінки — найкращого, найдорогоціннішого янгола Фремінґема. Надсилаючи жахливий лист, Алма сподівалася тільки на те, що християнська віра місіс Пайк хоч трохи зменшить силу удару.

Сама ж вона не шукала втіхи у вірі. Вона вірила в Творця, але ніколи не зверталася до Нього в хвилини відчаю — і тепер теж цього не робитиме. Її віра була заслабка. Алма погоджувалася з тим, що Господь