Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

- Ні, зі мною все гаразд! - усміхнулася жінка, відвівши погляд.

- Може тобі сходити до лікаря? Він дивовижна людина! Мерлін підтвердить!

Жінка похитала головою.

- Ні, Радо! Мені не потрібен лікар! Я почуваю себе добре!

Рада ковзнула поглядом по щоці матері, там, де був шрам.

- Мамо, а ти не просила Мерліна його прибрати?

Рада помітила, як вії Катани здригнулися та опустилися, а щоки ще більше розчервонілися. Це вже не можна було списати на жар від каміна. Її здогад, здається, знайшов своє підтвердження.

- Мам, а ти часом не закохалася? - усміхнулася дівчина. - Я ж помітила, як тільки я вимовляю ім'я Мерліна, твоє обличчя перетворюється!

- Ну, що ти, Радо! Я стара для цього! - заперечила жінка, здається почервонівши ще більше.

- Стара для чого? – скептично підняла брову Рада. - Мені здається, ви були б гарною парою. Тим паче, я бачила, як Мерлін на тебе дивиться.

- Ти серйозно? - Канна схвильовано подивилася на дочку; вона себе раптом відчула недосвідченим дівчиськом. - Адже Мерлін Великий герцог!

- А чому б і ні?! Якби ви побралися ти стала б Великою герцогинею!

- Рада, ти ж знаєш, мені не потрібний ні титул, ні його багатства! - заперечила Катана, зсунувши брови.

- Але тобі потрібний Він! – хитро примружилася Рада. - Тобі правда Мерлін подобається?

Катана довго не відповідала, блукаючи поглядом по кімнаті, але потім все ж таки кивнула.

- Чудово! Якщо ви одружитеся Мерлін стане моїм батьком! - засміялася дівчина, заплескавши в долоні - Ось це так несподіванка!

- Рада, постривай! Я не збираюся йому розкривати свої почуття! - знову заперечила їй Катана.

- Ну ... - дівчина не знайшла що так швидко відповісти. Вона ще пам'ятала, як сама намагалася спокусити його.

- Вже пізно! Лягай спати! Я зайшла тільки побажати «на добраніч»! –схаменулась Катана, вставши зі стільця.

- На добраніч! – погодилася з нею Рада, не затримуючи.

Зачинивши двері за матір'ю, Рада несподівано розреготалася. Такого повороту дівчина точно не очікувала. Але ж правда, було б непогано якщо вони одружаться! Мерлін  ніколи не мріяв про таку дочку.

* * *

Йшов уже третій місяць зими. Доріжки, вкриті крижаною кіркою, були припорошені зверху снігом. Але це нітрохи не заважало Катані гуляти засніженим парком. Вона була тепло одягнена, та й самотність її анітрохи не хвилювала. Жінка любила поринути у свої фантазії.

Зараз її думки були зайняті Резенфордом. Канна згоряла від нетерпіння швидше опинитися там. Їй хотілося поглянути на білий замок, в якому вона колись навчалася.

Раптом Канна почула звідкись кроки, що наближалися. Покрутивши головою, вона несподівано послизнулася і впала на вкриту льодом доріжку. Каптур спав з її голови, тож темне блискуче волосся розсипалося на снігу.

- Ви не забилися?

Канна обережно розплющила очі, так як падаючи міцно їх заплющила. Над нею схилився Мерлін, простягаючи долоню. Катана забарилася, намагаючись стримати істеричний сміх

- Все нормально. - жінка вхопилася за його руку, щоб підвестися.

«Ну що ти Канна?! Ти ж Морська Вовчиця! Невже ти постійно так лажатимеш? Він уже казна-що про тебе думає!» - подумала вона.

Підвернута при падінні кісточка привела її до тями. Зойкнувши, жінка дужче вхопилася за руку Великого герцога.

"Ну давай, скажи, "я не можу ходити, здається я підвернула кісточку", він зглянеться і підніме тебе на ручки!"

«Дурепа ти доросла. Ти ж була грозою морів!» – відповіло друге я.

Вона могла б зібратися з силами і дійти до замку сама. Їй не звикати терпіти біль. Але навіщо такі жертви?

  - Я, здається, підвернула ногу. - їй було соромно за свою слабість. – Не таку ви, мабуть, уявляли Морську Вовчицю. – тихо засміялася вона.

- Нічого страшного. Давайте допоможу вам дійти до замку. Наш лікар швидко поставить вас на ноги.

Кілька метрів Катана пройшла, тримаючись за лікоть Мерліна. Але кожен новий крок віддавався гострим болем у кісточці. Чарівниця вже почала сумніватися у поставленому нею діагнозі.

Побачивши її напружене обличчя, Мерлін зупинився.

- Краще, я вас донесу! Ви нам потрібні здоровою.

Жінка залилася фарбою, коли Мерлін легко підхопив її на руки. Обвивши його шию руками, Катана сильно прикусила ясна, але це не завадило губам розтягнутися в задоволеній усмішці. Його запах змушував всередині неї все вирувати.

Не минуло й десяти хвилин, як вона опинилася у своїй кімнаті. Незабаром прийшов лікар, щоб оглянути її ногу. Не знайшовши нічого серйозного, він виписав мазь.

- Вам краще до вечора не наступати на неї. Організм після всього пережитого сильно ослаб.

Коли лікар пішов, Мерлін теж збирався по своїх справах.