Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

Рада сиділа перед вікном, спостерігаючи за сніжинками, що пролітали. Лютий був дуже холодним, тому вона не часто виходила на вулицю.

В останні тижні дівчина проводила майже весь час із матір'ю. Вони гуляли замком, сиділи біля каміна. Мати та дочка завжди могли знайти про що поговорити. До того ж часто з ними були Хейл, Джефрі та Еміль. Рада любила з ними обговорювати школу. Вона їм розповідала про майбутнє. Іноді приходив Мерлін.

Пізніше графи поїхали своїми володіннями, які на той час перебували вже під короною герцогства.

Після їхнього від'їзду замок затих, наче вичікував чогось. Ночами, коли всі спали, Рада довго не могла заснути. Її думки щоразу поверталися до Альбрехта. Дівчина згадувала той момент, коли знову почула його голос. Було в ньому щось чаклунське.

Відвернувшись від вікна, Рада провела пальцями по волоссю. У житті практично нічого не змінилося. Крім одного…

Згадавши розмову з матір'ю напередодні, дівчина посміхнулася. В одну мить Рада не впізнала своєї матері. Вона багато посміхалася, зайнялася власним гардеробом. Катана часто муркотіла щось собі під ніс.

І Рада, здається, розуміла...

* * *

- Зіпсувати таку сукню! - сповнена обурення Катана йшла між стелажів у бібліотеці.

П'ятнадцять хвилин тому служниця випадково поставила пляму на її улюблену сукню. За минулих часів жінка не звернула б на це увагу. Але то був подарунок! До того ж ніяке заклинання не могло забрати пляму.

Чарівницю дратувала її безпорадність. Тому пройшовши стелажі з марними для неї книгами, вона попрямувала вглиб бібліотеки.

- Вибачте, міс, це сталося випадково! Давайте я віднесу сукню пральні! – передражнила служницю Катана. - Ще чого! - пихкала вона. - Ви його зіпсуєте своїми кривими руками. - під кінець їй уже хотілося плакати.

Поглинута обуренням, жінка, повернувши за кут не побачила людину, що там стояла, і зіткнулася з ним.

  Піднявши голову, Катана залилася фарбою.

- Ваша величність. Вибачте, я не хотіла!

Чарівник приголомшено струснув головою. Він ніяк не сподівався, що в бібліотеці його хтось спробує збити з ніг.

- Нічого страшного. – незважаючи на старання, частка розгубленості в його голосі залишилася. - У вас щось трапилось?

Катана підняла зіпсований рукав, але практично одразу опустила, підібгавши губи. Вигляд у неї був дуже засмучений.

- Все добре. Я випадково поставила пляму і тепер не можу її вивести. А плаття мені так подобалося…

Чарівник підняв одну брову, спостерігаючи як затремтіли губи жінки, ніби вона ось-ось хотіла розплакатися.

- Дозвольте?

Катана кивнула, подавши йому руку. Поклавши долоню з чарівним кільцем на червону пляму, Мерлін прошепотів декілька заклинань. Тканина за  хвилину набула колишнього кольору.

Побачивши це, Катана посміхнулася. Минуло кілька секунд, але чоловік не поспішав забирати долоню з її зап'ястя. Повітря поряд з нею задзвеніло.

- Дякую. - прошепотіла вона, проковтнувши ком, що виник у горлі.

- Немає за що. - Мерлін здригнувся, але практично відразу повернув обличчю спокійний вигляд. Вже забираючи руку, він випадково торкнувся її долоні. - Щось ще?

Катана похитала головою, сховавши долоні у складках сукні. Щоки палахкотіли, наче до її обличчя піднесли запалений смолоскип.

- Дякую, я, мабуть, піду. Потрібно побачити Раду перед вечерею.

- Так! Звичайно! – відповів Мерлін, зобразивши на обличчі посмішку.

Почувши кроки, що віддалялися, чарівник замружився, на кілька секунд відкинувши голову назад. Розсіяні думки не хотіли складатися у щось чітке. Єдине, що він зараз розумів, що на вечерю йому йти не можна, та й на сніданок також. І взагалі краще їсти у своїх покоях.

* * *

- Рада, дівчинко моя, ти спиш? – пролунав із-за дверей знайомий жіночий голос.

Рада, відкинувши ковдру, підбігла до дверей.

- Проходь. Я тільки збиралася лягати спати! - дівчина поправила поспіхом одягнений халат.

- Я не надовго! Прийшла побажати спокійної ночі! Як у тебе пройшов день? – Катана сіла на стілець біля розпаленого каміна.

- Добре! Відпрацювала кілька нових заклинань. Але здебільшого сиділа тут.

- А що Альбрехт? Я його вже давно не бачила поряд із тобою. Ви посварилися?

- Ні, мамо. - закотила очі дівчина. – Ми й не мирились… Він мене не хоче бачити. Давай не будемо про це. Може днями поїдемо кудись удвох? Чи маєш інші плани?

Катана, зчепивши пальці на колінах, задумливо подивилася на вогонь, що танцював у каміні.

- Я б хотіла знову потрапити у Віджио. Цікаво, як змінилося місто.

- Було б непогано! У грудні Мерлін посилав мене із завданням у Віджио. До того моменту більшість будівель вже відремонтували. - сказала Рада, раптом помітивши блиск в очах матері. - З тобою все добре? У тебе немає температури?